Актор провокаційного театру – про «ГаРмИдЕр» в житті та на сцені

Кажуть, що професія актора – чи не єдина, яка, як машина часу, може перенести людину будь-куди та перетворити її на будь-кого. Сьогодні говоримо про розмаїття образів та життів, які проживають актори на сцені, власне із одним із них, – актором народного аматорського театру-студії «ГаРмИдЕр» Дмитром Безвербним.

Перше, що помічаєш, спілкуючись із Дмитром, – це його манера викладу думок. Така легка та невимушена, що одразу стає зрозуміло, що Дмитро – великий мрійник та романтик.

«ГАРМИДЕР» – ЦЕ МОЄ ЖИТТЯ»

На питання, що для тебе означає «ГаРмИдЕр» – упевнено відповідає – життя.

«ГаРмИдЕр» – це моє життя, адже займає величезну частину мого часу. Також він став для мене великою сім’єю і кожен її член є ріднею, я б сказав, близьким родичем. «ГаРмИдЕр» став моїм світовідчуттям, світобаченням, і я часто ловлю себе на думці, що усе довкола сприймаю через образи, які граю на сцені, через наші вистави.

Цікаво, що, коли мене раніше питали, хто я за професією, то важко було відповісти, адже займаюся журналістикою, громадською діяльністю, театром. Втім, тепер я можу з впевненістю сказати, що я актор і саме так мене сприймають люди.

Попри те, що театр аматорський, наголошу, що ми не хлопчики та дівчатка, які збираються для того, щоб «потусуватися». Ми постійно працюємо над вдосконаленням, як митці, і щоразу експериментуємо та робимо все якісніший продукт», – розповідає Дмитро.

ВІСІМ ЖИТТІВ У «ГАРМИДЕРІ»

У театр актор прийшов 8 років тому. Тоді, розповідає митець, чекав подругу під районним будинком культури, було холодно і вона запросила зайти всередину погрітися.

«У той час якраз була вакантна одна роль і мені просто запропонували почитати текст, стало цікаво. Коли я прийшов вдруг, мені запропонували спробувати себе актором. Першою була роль дядька Панаса від Куліша. Добре пам’ятаю, що перед виходом на сцену було страшно, мовляв, раптом щось піде не так, я десь помилюся і що потім про мене скажуть люди… Втім, коли вийшов на сцену, то зрозумів, що глядача не бачу, адже у залі темно, світло б’є в очі і я просто абстрагувався від страхів. А по завершенню було радісне відчуття, я отримав величезне задоволення.

До «ГаРмИдЕру» я взагалі майже не відвідував театральні вистави. Здебільшого був лише на традиційних академічних показах. Для мене, там усе занадто реалістичне, все просто: бачу десь гіршу, десь кращу гру акторів, бачу певні цікаві сюжети, насичені події, дивлюся на це все, розумію, дякую та йду.

Більше інтересу іти туди не виникає. Втім, мені імпонує інший театр, який не розважає, а провокує, який ставить багато запитань та вчить», – каже актор.

ЖИТТЯ ТЕАТРУ ПОСТІЙНО КИПИТЬ

У житті театру «ГаРмИдЕр» було кілька ключових етапів, зокрема, коли перейшли із залу СНУ імені Лесі Українки у Луцький районний будинок культури. Це стало новим щаблем розвитку. Актори отримали хороший майданчик для репетицій і зараз тут показують вистави.

Наступним етапом стала співпраця із польським консулом. Завдяки цьому створили низку вистав, які позитивно оцінили глядачі. А для акторського складу це стало можливістю для саморозвитку, пошуку нових форм та образів, певної фінансової підтримки.

Знаковим стало започаткування фестивалю «Мандрівник вішак», який проводиться п’ятий рік поспіль, цьогоріч відбудеться восени. Більше того, фестиваль став візитівкою міста і збирає багато глядачів з інших областей та країн. Цікавою стала ідея проводити театральні кастинги, які вже вчетверте завойовують популярність серед прихильників театру.

«Відбувається своєрідна гра-читка, долучитися до якої можуть усі охочі. Передує цьому тренінг із акторами. Часто це виходить трохи екстримально, але завжди цікаво. Таким чином до нас приходять нові люди, «нова кров». І взагалі, кожна вистава – це новий крок, бо ми в неї вкладаємо душу, не важливо чи це проект, чи мала театральна форма, адже в кожне завдання вкладаємо себе», – розповідає Дмитро.

У порівнянні з класичним академічним театром «ГаРмИдЕр» зовсім інший. Для гармидерівців важливим є творчий експеримент. Інколи, він буває складним для глядача, саме тому, розповідає Дмитро, глядач театру свідомий.

«Ми навмисно провокуємо глядача, бо це дає поштовх для роздумів. Взагалі, ми – театр енергії, намагаємося багато грати на емоціях, відкриваючи для глядача нові театральні форми, відкриваємо нових драматургів, нові імена, зокрема європейські.

У нас є художній керівник, режисер, близько 20 акторів, і кожен із цих людей має свою професію, це постійно працюючі люди за своїм фахом, серед нас є журналісти, лікар, менеджер, підприємці, відеоінженери, айтішники. Але всі ми люди, яким цікаво розвиватися, тому мінімум тричі на тиждень ми збираємося вечорами для репетицій. У нашому театрі важлива думка кожного, тому, кожен із нас може запропонувати твір, далі обговорюємо та голосуємо чи готові до нього долучитися. Так, у нас є демократія, і це стосується й ключових питань розвитку театру.

Життя «ГаРмИдЕру» неймовірно активне, у нас щоразу все більше роботи. Для прикладу, колись влітку був місяць-два відпочинку, а зараз ні, цього вже немає, бо іде підготовка до фестивалів, які відбуватимуться восени. Звісно, інколи ти стомлюєшся, хочеться трохи відійти від цього ритму, але тиждень проходить, знову з’являється натхнення і тягне на репетицію. Важливо, що ми постійно у контакті із глядачами, що є особливістю театру, адже нам приходять побажання, запрошення, відгуки на пошту, у соцмережі, багато спілкуємося після вистав», – каже Дмитро Безвербний.

А ХТО ГЛЯДАЧ?

«Приємно констатувати, що глядачів щороку дедалі більше. Пригадую, як я тільки прийшов сюди – це були здебільшого студенти. А от зараз багато людей приходять вперше, просто почувши про нас і це люди різного віку та професій, немає єдиної вікової категорії.

Взагалі, наш глядач – той, хто хоче думати, свідомий, не боїться театральних експериментів. Зауважимо, що ми виступаємо не тільки в Луцьку, а їздимо на запрошення в різні міста в Україні і за кордон. Ми не є якимось іменитим театром, і Луцьк – не Київ, але люди зі столиці цікавляться нашою творчістю, нас чекають, а це певний рівень.

Люди вже звикли, що ми – це експеримент, і щоразу їм цікаво, що нового ми запропонуємо. А відгуки бувають різні, адже і люди всі різні. Звісно, буває і критика, але ми її любимо, конструктивну, бо це вчить нас, це говорить про те, що зачепило глядача. І взагалі, мені дуже подобається, коли після вистави люди кажуть свої думки, знайомі чи просто глядачі підходять і діляться враженнями», – розповідає актор.

«ПРАЦЮЄМО, ЩОБ МІСТО РОЗВИВАЛОСЬ»

«Для нас важливо не просто ходити на репетиції й бути групою, яка працює для свого задоволення, а й щоб Луцьк розвивався. А куди рости є. Тому багато наших імпрез, дійств робимо саме для розвитку культури міста. А це і фестиваль «Князівський бенкет», до якого ми долучилися й різні акції, зокрема на підтримку Олега Сенцова та інших політв’язнів.

Згадую і Революцію Гідності, коли й ми не стояли осторонь гострих проблем у країні. Тоді у нас була постановка, яка грунтувалася на записах з інтернету, на блогах, це були реальні тексти реальних людей, якими ми хотіли показати самотність багатьох українців. Постановка мала бути у день після розгону Майдану: ввечері мала бути вистава, у день ми прочитали, що сталося і нас це дуже зачепило й ми внесли зміни у постановку, зокрема в кінці додали тексти, що стосуються Євромайдану і вони були дуже критичні щодо влади. І вже за кілька годин після показу до нашого режисера звернувся чиновник з претензіями і почалося гоніння театру, нам сказали покинути приміщення. Але тоді нас підтримали лучани і різні митці з різних куточків Україні. Ми не змовчали і це була така наша боротьба із системою. Втім, прикро, що та людина досі при посаді. От це і є наша позиція – ми не мовчимо, коли є потреба, бо розуміємо відповідальність перед глядачем.

Я вважаю, що розвиток суспільства починається із культури, багато говорять про корупцію, зубожіння, байдужість людей і інші проблеми, втім, я переконаний, що подолати їх можна лише вирішивши проблеми культури, а це те, що в головах людей. Тому, змінивши погляди суспільства, буде змінюватися й усе довкола, Україна стане успішною та процвітаючою й ми знатимемо, куди далі йдемо», – наголошує Дмитро.

Щодо своїх ролей, то чоловік каже, що кожна роль – найскладніша, адже вкладає в неї частину себе. А найважчою тематикою є війна, мовляв, до показу не один раз виплачешся, доки зможеш себе взяти в руки та показати глядачеві всю біль сьогоднішніх втрат.

За час існування «ГаРмИдЕр» відвідав Київ, Коломию, Черінівці, Львів, Рівне та інші міста. Також були у Польші, Естонії, Чехії, Латвії, Білорусі.

«ГАРМИДЕР» – НЕ КОМЕРЦІЙНИЙ ПРОЕКТ

«Якщо хтось думає, що ми тут заробляємо, то помиляється. Навпаки, їдучи на гастролі, ми витрачаємо чимало особистого ресурсу. Загалом, щодо фінансування театру, то в нас усе комплексно відбувається, є різні джерела фінансування: от ми знаходимося в районному будинку культури і ця база – це державна підтримка, інколи, на поїздку, нам дають транспорт. А от фестиваль «Мандрівний вішак» підтримується з міського бюджету Луцька. Є в нас і співпраця з консульством Республіки Польща, яке дає кошти на ті чи інші вистави, але ми самі вибираємо, що грати, ми вільні, як митці. Тому завжди відкриті до підтримки. Ми не маємо зарплати, усе це – особистий ентузіазм. Звісно, коштів не завжди вистачає, адже ми хочемо якісний продукт, бо потрібні костюми, техніка, а це все чималі ресурси», – каже Дмитро та додає, що наразі команда «ГаРмИдЕру» має безліч ідей, які чекають реалізації.

titletitletitletitletitletitleЖурналіст Вадим Панафідін

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>