«Блюють всі» і гонитва за качкою: як львів’янин та волинянин до Антарктиди автостопом діставалися. ЦИТАТНИК

Львів’янин Андрій Мочурад та волинянин Микола-Віктор Гаврилюк стали першими українцями, що автостопом дісталися до Антарктиди. Метою цікавої, проте іноді небезпечної та складної експедиції, було створення фільму про українських полярників.

Як хлопці діставалися до вкритого кригою континенту сьогодні, 2 серпня, на гутірковій сцені фестивалю «Бандерштат» розповів Андрій Мочурад. Найцікавіші ж цитати з виступу відчайдуха зібрало Інформаційне агентство «ВолиньPost».

«Я знайшов дешеві квитки на лоукост. Через Атлантику можна стопити, але антарктичне літо дуже коротке, і поки доберешся, можуть пройти місяці, протока Дрейка замерзне і «до побачення».

*

«Розповідати про автостоп Європою я не буду. Окрім того, що я був з одним наплічником, з технікою і другий наплічник зі спорядженням для Віті-Колі був у мене на шиї. То всьо шо вам треба знати про автостоп Європою. Шия болить досі, навіть коли згадую».

*

«Будучи в Аргентині, виявилося, що про нас, типово для України, забули. Всі. Тобто, про нас не сказали нікому. Нас запросили знімати фільм, ми їдемо туди, уже на півдороги, а про нас не знає ніхто. У нас питають, чому ми з’явилися наприкінці січня, а про місця на кораблі можна було говорити в жовтні. Я розумію, що вибивання бюджету для станції важливіше, аніж двоє журналістів, що намагаються дістатися до Антарктиди автостопом через пів світу».

*

«Деякі науковці, яким ми звалилися, наче сніг на голову, нам ставили палки в колеса. Мовляв, ви що, автостопом на станцію, це ж наукова установа, усе серйозно. Вони робили все, щоб ми туди не потрапили. Був один біолог, який поширював неправдиву інформацію, щоби ми просто поїхали назад. І той його вираз обличчя, коли нарешті його побачив на станції «Академік Вернадський» у коридорі…Він впав, розставив руки і такий: «Блін, добралися».

*

«Потрапити в Антарктиду просто. Якщо ви маєте 35 тисяч доларів на 10 днів. Можна трошки менше – 10 тисяч, щоб дістатися на яхті. Але це не так, як на Карибах, що дівчата в купальниках бігають. Це коли ви 14 днів не приймаєте душ, це коли шалена вода, це коли не вдягаєш рятувального жилета. Я не вмію плавати. Там, якщо ти випадаєш за борт, 4 хвилини – і ти труп».

*

«На яхті блюють всі. Або майже всі. І постійно. Ти три дні нічого не їси і пробуєш лежати. Бо так легше перенести те, що тебе закачує. Десь на 4-5-ий день ти починаєш їсти одне печивко в день, бо, навіть попивши водичку, ти це вертаєш. Океан тебе не питає».

*

«Нас погодилися зустріти на російській базі. Моє прізвище «вбити» у Гугл і там: що я атовець, що я дітей москалів їм з борщиком… І тут я наважуюсь на таку річ, бо мені треба клятому перевізнику показати лист, щоб продали квиток до Кінг-Джоржда, звідки до «Вернадського» ще 1,5 тисячі кілометрів. А потім від них ще приходить лист, мовляв, ви знаєте, вами одна людина зацікавилася з Санкт-Петербурга – вишліть йому свою повну біографію. І тут я розумію, що бути другим Сенцовим класно, але рано. Бо, на хвилиночку, у мене в рюкзаку 6 бойових прапорів українських підрозділів, які мають бути вивішені в Антарктиді. Російська база «накрилася».

*

«Ми рік готувалися до експедиції і лише в кінці дізналися як називається корабель з українськими полярниками. Навіть цієї інформації нам ніхто не говорив».

*

«Усюди по дорозі були написи іспанською типу «Обережно! Лисиця краде їжу», «обережно! Лисиця-пірат» чи ше шось. У тут ми дивимося як біля наших наплічників виходить щось середнє між лисицею і койотом, виходить, починає нагло оглядати. Митниця».

*

«У нас потім харчі закінчилися. Є навіть шматочок відео. Де я женуся з палкою за качкою».

*

«Нас 5 днів не було на зв’язку. Коли на виїзді з національного парку він з’явився, прийшла смс від Дикого: «Подзвони дружині. Ви в міжнародному розшуку». Два журналісти зникли на 5 днів і нас подали в міжнародний розшук».

*

«Ми знайшли все-таки дві яхти. Одна погодилася взяти нас безкоштовно. За іншу ми мусили заплатити, але невелику суму. І тут мені кажуть: «Всьо, це не автостоп. Ти заплатив». Ну, добре, давайте розглянемо, що для вас автостоп. Протока Дрейка – це 1000 кілометрів. Уявіть, що ви зі Львова добираєтесь до Харкова – теж 1000 кілометрів. Але Антарктида – це повна ізоляція, крім декількох маленьких баз на 1000 кілометрів немає жодної живої душі».

*

«Коли ви щось робите, коли ви катаєтесь автостопом, треба розуміти навіщо ви це робите. Якщо ви катаєтесь, щоби поспілкуватися з локальними людьми… Я так в Іраку заїхав у табір терористів. І взяв у них інтерв’ю».

*

«Вночі я прокидаюся, відкриваю очі, а води в яхті десь по коліно. Капітан такий: «Так, це нормально. Можеш помогти?». Я спитав чим, а він такий: «Відрами воду вичерпуй».

*

«Ти так ідеш на острові і дивишся, що є дві могилки, старі. Хрести. А третя – хрест стоїть, труна є, а в ній – пусто».

*

«До сих пір на сайті Міністерства оборони є інформація, що ми їхали на Східний полюс. Журнал «Україна» написав, що я стою з прапором на горі Демарія на висоті 2000 кілометрів. Це в стратосфері? Писали, що протоку Дрейка полярники пройшли на лижах… Мабуть, водних, із моторчиком».


«Блюють всі» і гонитва за качкою: як львів’янин та волинянин до Антарктиди автостопом діставалися. ЦИТАТНИК

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>