Вадим Іосуб: як може вплинути на долар політика нового …

Іще під час виборчих перегонів Дональд Трамп шокував багатьох своїх не тільки супротивників, але і прихильників досить оригінальними і нетрадиційними ідеями стосовно практично всіх аспектів зовнішньої і внутрішньої політики США. На передвиборчому етапі у спостерігачів жевріла надія, що, мовляв, не треба плутати обіцянки кандидата і дії президента в разі його перемоги.

Однак, отримавши кермо влади, вступивши на посаду, новий президент США, на подив багатьох, буквально з перших днів після інавгурації став прискіпливо реалізовувати всі свої обіцянки. Ну, або, принаймні, намагатися це робити.

Будучи, безумовно, видатним бізнесменом, Трамп має досить екстравагантні макроекономічні погляди. Коротко їх можна охарактеризувати як меркантилізм і протекціонізм.

Меркантилізм як економічна доктрина панував в Європі в XV-XVII століттях, і в його основі лежав протекціонізм, який намагався захистити національних підприємців і торговців від «зовнішньої загрози» у вигляді конкуренції з боку іноземного капіталу. Основні інструменти – високі імпортні мита, субсидії та преференції національним виробникам тощо.

Ще в XVIII столітті Адам Сміт переконливо показав, що це тупиковий напрямок, а країни можуть отримувати більше вигоди від вільної міжнародної торгівлі. На початку XIX століття цю думку розвинув його послідовник Давид Рікардо, сформулювавши теорію відносних переваг.

І ось в XXI столітті, можливо, не знаючи історію розвитку світової економічної думки, Трамп вирішив витягти цей інструментарій з нафталіну: розрив міжнародних торгових угод (вихід з Транс-Тихоокеанського партнерства, обговорюється вихід з Північноамериканської угоди про вільну торгівлю, NAFTA), примус автовиробників будувати заводи виключно на території США і «повертати» виробництва з інших країн, заохочення експорту і перепони імпорту.

На останньому варто зупинитися докладніше. Трамп уже оголосив, що багато країн, включаючи Німеччину і Японію, штучно занижують курс національних валют, чим створюють невиправдані переваги свого експорту. Однак і це звинувачення виглядає безглуздо. По суті, всі розвинені країни перейшли до режиму інфляційного таргетування, а значить, намагаються оперувати лише процентними ставками і операціями на відкритому ринку.

Мета їхніх дій – впливати на ставки грошового ринку, щоб максимізувати зайнятість і підтримувати стабільність цін, в деяких випадках – стимулювати зростання економіки.

При цьому розвинені країни давно відмовилися від застосування валютних інтервенцій і навіть вербальних інтервенцій, не бажаючи зорієнтувати «потрібний» курс національної валюти.

В таких умовах динаміка курсу – побічний наслідок проведеної центробанком тієї чи іншої країни процентної політики. Так звана політика «сильного» або «слабкого» долара (євро, ієни, …) давно в минулому.

За підсумками «Великої рецесії» 2007-2009 років виявилося, що США – найсильніша економіка, і вони раніше за інших вийшли з глибокої кризи, в якій опинилися практично всі розвинені економіки світу. Це означає, що поки Європа, Японія і низка інших країн продовжують використовувати нетрадиційні інструменти надм’якої грошово-кредитної політики (нульові і негативні процентні ставки, робота друкарського верстата, що зветьсякількісним пом’якшенням»). США з 2014 року відмовилася від цих інструментів, а з кінця 2015 року перейшли до фази зростання процентної ставки.

Ось ця різноспрямованість векторів монетарної політики (збереження надм’якої в ​​Японії і Європі, перехід до посилення в США) і спричинила сильне зростання долара проти інших світових валют. А зовсім не підступи Берліна і Токіо, які створюють штучні переваги своїм експортерам, як це бачиться Трампу (або команді його економічних радників).

У будь-якому іншому випадку можна було б хвилюватися за долю світової резервної валюти, але не у випадку долара США. Система реального поділу влади і висока незалежність ФРС – американського центробанку – від виконавчої влади створює гарантії грамотної монетарної політики і стійкості долара, що б з приводу курсу цього самого долара не говорив президент країни. Жорсткість монетарної політики ФРС буде тривати, залишається відкритим лише питання, два чи три підвищення ставки ми побачимо до кінця року.

Це означає, що, незважаючи на короткострокові коливання, долар в довгостроковій перспективі буде зміцнюватися до інших основних світових валют і до кінця року, швидше за все, досягне паритету з євро.

P.s. Вже після того, як цей текст був закінчений, американське видання HUFFPOST розповсюдило інформацію, яка яскраво ілюструє підхід американського президента до проблематики долара і глибину його знань в цій сфері. Якщо вірити виданню, напередодні Дональд Трамп о 3 годині ночі (!) розбудив свого радника з національної безпеки (!) генерал-лейтенанта Майка Флінна, щоб запитати, що добре для Америки – сильний долар чи слабкий?

Вадим Іосуб, старший аналітик Альпарі

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>