У нас про нас. А у них — знову про те, що там у сусідів
І все ж, хочу вам сказати, що, можливо, на перший погляд це особливо і не помітно — але відрив відбувся. І з кожним днем він все глибше і глибше. Навіть з цим реваншем і з цим відкотом — ми все одно набагато далі від імперії, ніж це можна уявити. Безліч маленьких змін накопичувалося-накопичувалося роками, потрошку, крок за кроком і врешті-решт, відбувається квантовий стрибок. І він стався.
Я зрозумів це за стрічкою Facebook. За інавгурацією Лукашенка. Кожен пост кожного росіянина вчора був про Лукашенка. Про те, що його інавгурація пройшла в бункері. Карикатури, змагання в дотепності, лихослів’я, порівняння з Путіним, смішки над диктатором та інше. Лукашенко, Лукашенко, Лукашенко, Лукашенко. Я аж присів. Звідки, думаю, у мене стільки білорусів у стрічці? Але ж ні. Росіяни. Тоді я присів вдруге. Чому росіяни стільки пишуть про Лукашенка? Це ж інша країна? Чужа? Не ваша? Я вже відвик якось від цього.
І українська частина стрічки — ми не визнаємо Лукашенка президентом. Усе.
Тобто — у нас про нас. А у них — знову про те, що там у сусідів, сміх, жарти, свято, веселощі. Не ми одні такі дурні, є й дурніші за нас. Національне свято прям якесь.
І ось це — цивілізаційний розрив.
Я, коли слухаю російських експертів, політологів, лідерів думок — навіть ще тих небагатьох, до кого ставлюся позитивно і кого вважаю адекватними в розумінні реальності — мені нецікаво. Мені нудно. Якийсь все позавчорашній день. Пережовування однієї і тієї ж вічної жуйки. Знову ці вічні качечки в Хабаровську, Путін злякався, як довго триватиме путінізм, кайдани впадуть, Навальний, прекрасна Росія майбутнього, російські ліберали, і Лукашенко, Лукашенко, Лукашенко. Настільки це все вже нецікаво.
І українське інформаційне поле — Оспреї над Дніпром і нова британська тонка червона лінія майже в Криму. Ось це я розумію тема для обговорення! Відчуваєте відрив? Відчуваєте, наскільки в різні боки рухаються ці тектонічні плити? Українська і російська? Квантовий стрибок відбувся. Навіть в інформаційному полі. Тим більше в інформаційному полі.
Там — Лукашенко в бункері. Тут — навчання з НАТО.
У нас вже зовсім інші завдання, зовсім інші інтереси, зовсім інші виклики. І як би вони не тягнули сюди всіх цих сватів, Нонн Гришаєвих, якихось реперів, якихось коміків і Люб Успенських — це вже залишкові явища, останні смикання агонії, а не зміна тренду.
А зміна тренду така, що навіть Зеленський на Генасамблеї ООН позавчора говорив уже цілком собі адекватні речі. І ось цей відрив, ось ця побудова рову і ментальної стіни в інформаційному полі — не тому, що страшно, а тому, що тупо нецікаво, тому що тепер в авангарді — ми, вже ми на крок попереду, і що там у них, плювати вже абсолютно — мене радує неймовірно.
Спочатку відбуваються зміни в головах. Потім зміни і в країні.
Перший крок зроблено. Так, це довга дорога, це гра в дуже довгу, це про стратегію, а не тактику, і відкати і реванш цілком собі можливі, але в довгостроковій перспективі — перший крок зроблено.
В межах прожкту Журналістика без посередників
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
