Видавець Катерина Міщенко: У нас недостатньо …

Видавництво “Медуза” досить молоде та унікальне для українського ринку.

Воно публікує таку інтелектуальну книгу, яка віддзеркалює політичні та соціальні процеси в Україні і помічає трансформації в суспільстві.

Скажімо, нещодавно “Медуза” видала книжку американського історика Тімоті Снайдера “Чорна земля. Голокост як історія і застереження”, яка вже стала бестселером в Сполучених Штатах та Західній Європі, рвучи всі можливі книжкові рейтинги.

УП.Культура поговорила з однією із редакторок і спізасновницейю видавництва Катериною Міщенко про ринок інтелектуальної книжки та можливість її видання в українських умовах.

Кожна книжка видавництва Медузи про сьогоднішні події в Україні та світі. Якщо не прямо, то про ті процеси, що могли бути першопричиною тих чи інших явищ. Як вдається так уміло обирати книжки?

“Кількість потенційних читачів інтелектуальної книжки переважає об’єм наших накладів” . Усі фото: Ольга Іващенко

– Дякую! Гадаю, треба планувати видання, не мислячи категоріями „глобусу Україна”. Тобто бачити місцеві політичні й соціальні процеси у глобальному контексті, а також керуватися власним читацьким інтересом.

У кожного видавництва є свій профіль, наша мета – видавати книжки, які резонують із актуальними суспільними дискусіями.

Медуза має невертикальну структуру. Але ж комусь доводиться приймати рішення щодо перекладу та друку. Хто каже своє заключне слово?

У нас дуже маленька команда, тому рішення щодо видання чи невидання приймаються доволі швидко.

Кожна книжка в нас – це окремий проект, над яким працює певна група людей, більшість з яких приходять ззовні, і тут важливо вибудовувати роботу так, щоб усі причетні могли самореалізуватися, а не просто виконували замовлення.

Так книга стає простором не лише для уяви, але й для випробовування цікавих форм професійної взаємодії.

Як книжка може прийти ззовні?

– Щойно у нас вималювався профіль, почали надходити пропозиції співпраці – як від авторів, так і від перекладачів чи навіть інституцій, які планують книжкові серії.

“Маючи пласт літератури про критичний погляд на те, в який спосіб радянське минуле осмислюється, ми б могли отримати менш примітивну й більш рефлексивну політику пам’яті”

Це, на мою думку, свідчить про запит на струнку редакційну політику в книговиданні та в розмаїтті видавничих ніш, однією з яких є інтелектуальна література.

Чи користується попитом в Україні інтелектуальна книжка? 

– Попит тісно пов’язаний з інфраструктурою – у випадку інтелектуальної літератури йдеться про спроможність бібліотек замовляти видання, вищих шкіл – отримувати інформацію про новинки й так само їх замовляти.

Потрібні комунікаційні канали, які б з’єднували потенційних зацікавлених та видавців. Наразі видавництва цю комунікацію вибудовують самотужки мірою своїх можливостей.

Думаю, кількість потенційних читачів інтелектуальної книжки переважає об’єм наших накладів, і ми продовжуємо шукати й знаходити одне одного.

Продовжуючи про інтелектуалів та інтелігенцію – хто ваш читач? Книги Медузи вузькоорієнтовані чи ними може зацікавитися будь-хто?

Залежить від книжки. Наприклад, завдяки популярності автора та його вмінню робити історію цікавою широкій аудиторії „Чорна земля” Тімоті Снайдера розрахована як на професійне середовище, так і на більш масового читача.

З одного боку, якась цільова аудиторія стоїть перед очима, коли плануєш той чи інший проект, з іншого ж – не треба забувати, що аудиторія формується під впливом літератури, тобто не всі читачі в курсі, що вони незабаром стануть нашими.

“Інтелектуала як певного типу суб’єкта в нас немає. Натомість є запит на такі категорії як “моральний авторитет” чи “нова еліта нації”

Або інший приклад – „Гуманізм і демократична критика” Едварда Саїда. Її ми презентували навесні 2014 року, коли питання про відповідальність інтелектуального та академічного середовища у постреволюційній побудові суспільства постало особливо гостро. Так книга сама по-новому визначила свою аудиторію.

– Були випадки, коли ви вагалися перекладати книжку? Наприклад, Будена “Зона переходу. Про кінець посткомунізму”. Йдеться про момент, коли дискусії про те чи інше соціальне явище вже пройшли на Заході, а в Україні тільки почалися, і ви як видавництво певною мірою відповідальні за те, що запропонуєте своєму читачеві.

– Якби Буден не вийшов 2013 року, його треба було б видавати зараз. Тема посткомунізму актуалізувалася після Майдану. Виявилося, що в нас недостатньо інтелектуального ресурсу, щоб осмислити минуле і працювати з ним.

Натомість маємо декомунізацію згори, яка нічого, крім іконоборства, суспільству не запропонувала.

Маючи пласт літератури не просто про так званий транзит, перехідний період, але й про критичний погляд на те, в який спосіб радянське минуле осмислюється, ми б могли отримати менш примітивну й більш рефлексивну політику пам’яті.

Ти думаєш національне інтелектуалів може переважити їхнє критичне мислення?

– Критичне мислення – поняття в нас поки що доволі екзотичне. Панує уявлення, що його можна навчати, скажімо, в школі на окремих уроках. Зробити такі собі п’ятихвилинки критичного мислення.

Насправді ж воно визначає мислення як таке. Думаю, “національне” в наших інтелектуалів справді переважає. Перш за все, інтелектуала як певного типу суб’єкта у нас немає. Натомість є запит на такі категорії як “моральний авторитет” чи “нова еліта нації”,  а у віртуальних широтах у нас водяться всілякі ЛОМи та фейсбук-мудреці.

“Критичне мислення – поняття в нас поки що доволі екзотичне”

І боронь боже вийти за межі мейнстриму. Інакодумство відносно толерується лише коли йдеться про російську агресію: анархіста Кольченка ми підтримуємо, анархіст же Чичкан сам винен у розгромі своєї виставки.

– Ми вже згадували, що в Медузі щойно видали український переклад книжки не просто історика, а вже досить авторитетного, в хорошому розумінні цього слова, вченого та лідера думок у Сполучених Штатах і Європі, професора Єльського університету Тімоті Снайдера “Чорна земля. Голокост як історія і застереження”.

Книжка одразу стала бестселером та почала здобувати місця у світових рейтингах. І ваш переклад – це просто олімпійський ривок, коли не минуло й десяти років, а видання з’явилося в Україні українською мовою. Чому саме зараз було важливо запропонувати українському читачеві “Чорну землю”?

– Про цей проект Тімоті Снайдера мені було відомо ще до виходу книжки в Штатах. Його концепція світу Гітлера і структурних причин уможливлення Голокосту дуже актуальні та дискусійні.

Разом з тим, нам свою власну історію ще вчити й учити. Робити це з Тімоті Снайдером дуже цікаво, адже він прагне, щоб історія вчила людяності й усвідомлення себе як відповідальних політичних істот.

Ще важливий момент – це зростання правого популізму в Європі й Америці. У „Чорній землі” Снайдер недвозначно говорить про необхідність нового антифашистського порядку денного, який потрібен і Україні також.

У нас зараз слово „антифашизм” рефлекторно пов’язане з російською пропагандою. Однак, на жаль, оманливість пропаганди не позбавляє реальних проблем і ризиків правого популізму. Книга Тімоті Снайдера може слугувати приводом для чесної дискусії про нагальні політичні виклики.

“Ми й досі розгрібаємо наслідки ХХ століття й струшуємо з себе лахміття сталінізму, яке намертво в’їлося в суспільну шкіру” 

– Відповідальність та антифашизм також потребують осмислення. Перше – про усвідомлення того, що серед етнічних українців також були антисеміти в часи Голокосту, друге не впадати в оману пропаганди, як ти говориш, і розуміти значення цього слова поза російським телевізійним контекстом. Наскільки це можливо в часи війни, коли думаєш серцем більше, ніж головою?

– Мабуть, єдиний вихід – починати про це говорити. На сьогодні страх переміг, він теж грає важливу роль в одомашненні пропаганди. Правда й чесність не просто увідноснюються, вони стали “не на часі”.

– Чи плануєте презентацію разом із автором? 

– Нині професор Снайдер, який все життя займався історією Східної Європи, з відомих причин більше зосередився на американських процесах. Однак він обіцяв завітати в Київ улітку.

– Про американський контекст. Зараз якраз вийшла його книга “Про тиранію. Двадцять уроків з XX століття”. Це такі ніби настанови для кожного в цьому світі, що змінюється, та ще й так стрімко. Наскільки вони актуальні для України?

– “Будьте сміливі” – останній урок зі Снайдерової двадцятки – якраз те, про що ми говорили. Кожен з його уроків украй актуальний для України, адже ХХ століття добряче тут потопталося.

Ми й досі розгрібаємо його наслідки й струшуємо з себе лахміття сталінізму, яке намертво в’їлося в суспільну шкіру.

– У 2015 ви видали книжку британського журналіста Бена Джуди про Росію. Для розуміння Росії в Україні вона може стати настільною, бо по суті вона показує Росію не в одному президентові Путіну.

Там є і про Ходорковського, який був серед тих, хто вибудовував сьогоднішню вертикаль влади в Російській Федерації, а зараз став опозиціонером. І про те, що вертикаль влади не така вже й вертикаль, адже те, як ФСБ займають пости на державній службі свідчить про те, що режим – це не лише Володимир Путін. Як  книжка Джуди змінює уявлення українців про Росію? 

“Пострадянська „крихка імперія” – абсолютно неефективна держава з імперськими амбіціями, яка не може дати своїм громадянам гідне життя і справедливість, але через владну вертикаль та медіакратію здатна тримати їх у лунатичному, заляканому, покірному стані”

– Ця книжка не лише про Путіна й Росію, вона про те, яким чином була збудована пострадянська „крихка імперія” – себто абсолютно неефективна держава з імперськими амбіціями, яка не може дати своїм громадянам гідне життя і справедливість, але через владну вертикаль та медіакратію здатна тримати їх у лунатичному, заляканому, покірному стані.

Це повчальна історія для багатьох суспільств. До того ж вона дає більш нюансовану картину сучасної Росії, аніж ту, яку ми зазвичай маємо зі ЗМІ, а ще Бен Джуда – соціально чутливий, освічений публіцист, спостережливіший за багатьох політичних експертів.

– Чи можете ви запропонувати комусь із українських науковців чи журналістів видати книжку? Хто б це міг бути? Яку б тему ви взяли?

Наша перша книжка українського автора вийде цього року – йдеться про видання історика Сергія Єкельчика про радянську політику пам’яті навколо Другої світової війни. Ми плануємо й інші проекти з українськими автор(к)ами, але поки збережемо інтригу.

Теми, які виникали на редакторському порядку денному, всі актуальні й виходять за академічні межі.

– Скоро Книжковий Арсенал. Що готуєте до нього? 

Цьогоріч наші книжки можна буде, як завжди, придбати на Арсеналі. Але в плані подій ми вирішили працювати за власним циклом. Зокрема, щоб книжки, над якими зараз ведеться робота, не загубилися у вирі новинок, яких – я впевнена – на Арсеналі буде презентовано дуже багато.

Зараз готуємо книгу Джудіт Батлер „Фрейми війни. Чиї життя оплакують?”. На моїй пам’яті це буде перший в Україні переклад сучасної філософії, який тематизує сьогоднішні форми ведення війни.

Цієї книжкою ми пропонуємо філософський інструмент для осмислення стану війни в нашій країні.

Також готується міждисциплінарна антологія про простір (міста, місця, території) з перекладами провідних теоретичних текстів та українськими мистецькими публікаціями.

– У вас є конкуренти на книжковому ринку? 

– Загалом ми за кооперацію, а не конкуренцію. Водночас треба сказати, що наш книжковий ринок мікроскопічний як на кількість населення і кількість книжок, які обов’язково мали б в Україні вийти, тож про конкуренцію говорити не доводиться.

Я позитивно ставлюся до азарту й змагання в роботі, й хотілося б творчо їх практикувати.

Зараз чекаємо, поки закінчиться ера видавничої самотності й почнеться доба розквіту, благополуччя й розмаїття видавництв.

– Ти б хотіла мати для видавництва видавничий дім? Установу, яка б збирала всіх, хто працює над книгами Медузи. Можливо, кафе?

– Якби в нас була можливість обзавестися власним приміщенням, то це мабуть був би салон – простір і для роботи, і для презентацій, обговорень книжок, перекладацьких і редакторських воркшопів, тобто для інтелектуального та професійного обміну.

Фізичні простори приваблюють людей. Медуза б тоді напевно освоїла нові напрямки соціальної активності.

Тетяна Безрук, спеціально для УП.Культура

Титульне зображення на сторінці: underworld1/Depositphotos

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>