«В Україні момент камінг-ауту, по суті, не закінчується ніколи». Українська ЛГБТ-пара про життя на батьківщин…

Українки Наталія та Катерина разом із дітьми переїхали до Нідерландів незадовго до початку пандемії. Ярослава Кобинець, журналістка громадської організації «Інтерньюз-Україна» розпитала пару про адаптацію в нових умовах, шлюб і партнерство

Про переїзд до Нідерландів

Катерина: У нас не було мети поїхати з України. Певною мірою, це була випадковість: Наташі запропонували роботу в Нідерландах (Наталія працює проєктною менеджеркою в організації COC Nederland одній з найстаріших ЛГБТ-організацій світу і займається регіонами Східної Європи та Центральної Азії — авт.).

Наталія: Мови про те, щоб я сама поїхала сюди працювати, не було: ми відразу вирішили переїжджати родиною. Я переїхала в серпні 2019 року. Катя з дітьми приєдналися до мене за кілька місяців, у листопаді.

К: Щойно ми переїхали, шукали житло — це було, мабуть, найскладніше. У Нідерландах житла мало, а людей багато. І, крім бюджету, якщо у нас в родині двоє різностатевих дітей, ми повинні орендувати дім, як мінімум з трьома спальнями. Але ми впоралися, переїхали, влаштували дітей до школи. Аж тут карантин.

Рівно 20 років тому у світі вперше зареєстрували одностатевий шлюб

Про карантин і адаптацію

Н: Адаптація у дітей проходила складно, особливо у старшої доньки. Молодший син більше прив’язаний до нас, за характером він інтроверт. А ось донька дуже товариська, соціальна, мала багато друзів в Україні, багато різних занять. А тут вона потрапила в середовище, де не було нікого, крім нас. Та як щойно вона трохи вивчила мову і знайшла тут друзів, їй все сподобалося.

К: Вважаю, багато в чому карантин зіграв позитивну роль для дітей. Коли вони тільки пішли до школи, то не знали голландської чи англійської, був потужний мовний бар’єр.

Н: Особливість нідерландського карантину в тому, що дітям до 13 років можна було вільно спілкуватися з однолітками, для них обмежень не було. Перші два тижні суворого карантину всім рекомендували сидіти вдома та нікуди не виходити. Але дітям можна було гуляти, і це нас рятувало. Під час карантину вони спілкувалися із сусідськими дітьми й уже до кінця локдауну висловлювалися простими фразами.

К: Ми живемо в передмісті Амстердама. Тут є спеціальні державні мовні школи, безкоштовні для дітей експатів, мігрантів, де вони вчать голландську протягом року. Вже з березня наша старша донька ходить до звичайної школи: вона вивчила мову досить добре, щоб вчитися з голландськими дітьми в голландській школі.

Про життя в Нідерландах

Н: Тут абсолютно інший темп життя й рівень стресу. До кінця минулого року в родині постійно працювала тільки я, у Каті була проєктна робота в Україні (Катерина працює комунікаційною менеджеркою і менеджеркою проєктів віддалено авт.). Та навіть живучи на одну зарплату, ми почуваємося комфортно й упевнені в тому, що завтра нічого не станеться. А якщо навіть і станеться (влітку минулого року Наталія зламала ногу, потрібна була операція, всі витрати покрила страховка авт.), то рішення знайдеться.

У Нідерландах більше уваги приділяють добробуту співробітників, дотримується баланс між роботою та особистим життям. Тут не заведено перепрацьовувати, можна спокійно піти у відпустку — і ніхто не буде тобі надзвонювати з терміновим питанням.

Ти можеш працювати стільки, скільки тобі комфортно. Навіть є оплачуваний лікарняний на випадок вигорання — до двох років. Після підтвердження діагнозу ти проходиш курс лікування, відновлення, адаптації на робочому місці.

«Ми зробили крок в майбутнє». Відома киянка оголосила про вступ в одностатевий шлюб і розповіла про партнерські договори в Україні

Про весілля

Н: Ми разом тринадцять із половиною років. В Україні ми були відкритою парою.

К: Ми одружилися в Нідерландах у грудні 2020 року. Оскільки ми експати, то повинні були підтвердити, що не одружені на батьківщині. Решта проходило за стандартною процедурою.

Цікаво, що на відміну від України тут кожній парі призначають реєстратора: людину, яка ветсиме весільну церемонію.

До ковіду напередодні весілля вони приходили в гості до всіх пар. Зараз це бесіда телефоном. Ми розмовляли з нашою реєстраторкою протягом години чи навіть більше. Вона питала про те, як ми познайомилися, як довго ми разом, про дітей, про те, якою ми бачимо свою церемонію. Завдяки цьому під час одруження все було, з одного боку, урочисто, в офіційній залі в мерії, але водночас дуже затишно. Вся церемонія була про нас.

Н: Партнерство в Нідерландах дозволили 20 років тому. Тепер це варіант норми. Якби в Україні можна було взяти офіційний шлюб, рівноцінний гетеросексуальному, чи підтвердити наш шлюб, ми б це зробили.

Багато пар регулюють свої стосунки різними договорами. Для нас це було не дуже актуально. І найважливішим залишається питання легалізації дітей в одностатевих шлюбах — можливість оформити офіційну опіку або усиновити дитину партнера.

Про одностатеве партнерство

Н: У Нідерландах є кілька видів партнерства. Вони відрізняються, але для нас нині це не надто актуально. Всі борги, всі прибутки тепер ми офіційно ділимо порівну. Також офіційний шлюб дає право оформити опіку над дитиною.

Цивільні партнерства тут рівноцінні з офіційним шлюбом. Часто-густо в людей є діти — і вони не одружені. Якщо ми прописані в одному будинку, вважається, що ми — партнери. Навіть якщо це студенти, які разом винаймають будинок, — вони є одним господарством і можуть отримувати податкові пільги тощо.

К: Прийняття в Нідерландах відчувається на базовому рівні. Ми звикли до обмежень в Україні: якщо ведемо дітей до лікаря, я йду з сином, Наташа з донькою. Тут нас сприймають як сім’ю — за замовчуванням.

В Україні основні труднощі виникали з юридичної точки зору. Та й то, не зовсім труднощі: наприклад, необхідність оформити додаткові документи, щоб виїхати за кордон. Живучи в Україні, я вважала, що жодної дискримінації щодо мене немає. Але зараз, отримавши інший досвід, розумію, що в Україні тобі весь час потрібно робити трохи більше, ніж усім іншим.

Про дискримінацію

Н: Нам пощастило: в Україні ми не стикалися з фізичним насильством, та й випадків дискримінації теж не згадаємо. Була побутова дискримінація. Але вона, більшою мірою, обумовлена ​​незнанням. У людей просто немає досвіду взаємодії з одностатевими парами. Тому в нас виникало чимало незручних побутових ситуацій.

К: Коли живеш без дітей, ти сам обираєш своє оточення. Коли в тебе є діти, в житті з’являються люди поза твоєю «бульбашкою»: батьки однокласників, батьки дітей з двору чи секцій. У тебе з’являється вимушене коло спілкування. І ти не можеш передбачити їхню реакцію.

За тиждень після початку занять в українській школі мене видалили з батьківського чата доньки: мовляв, тут спілкуються батьки, а не інші родичі. Або коли я вперше прийшла забирати її з дитячого садка, донька бігла до мене назустріч, вигукуючи: «Мама!». Вихователька сказала: «Це ж не мама, це тьотя Катя!». Я відповіла, що моя донька знає, як кого називати правильно.

Н: В Україні момент камінг-ауту, по суті, не закінчується ніколи. Кожна нова людина може про це запитати. Відповідаючи, ти не знаєш, якою буде її реакція. У Нідерландах ми не відчуваємо цього постійного внутрішнього напруження й не очікуємо агресії у відповідь.

Створення цієї статті фінансується в межах проєкту «Розмаїття збагачує: висвітлення внеску етнічних, релігійних меншин та ЛГБТ в українське суспільство» Фонду Прав Людини Посольства Королівства Нідерландів.

Зміст та думки, викладені в цій публікації, є відповідальністю авторів та необов’язково відповідають позиції Посольства.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>