Диванні аналітики. Як розслідувачі з Bellingcat розкривають таємниці світових конфліктів

EPA

Еліот Хіггінс (за столом у центрі), засновник Bellingcat, розповідає про ролі РФ у загибелі рейсу MH17

Розслідувальна організація Bellingcat об’єднала
півсотні звичайних людей, які розкривають криваві таємниці військових
конфліктів, що відбуваються за тисячі кілометрів від їхніх будинків і
комп’ютерів, пише журнал Новое Время.

Еліот Хіггінс, 40-річний британець з міста Лестер, називає себе не інакше як диванний аналітик. Більше того, він очолює цілу команду любителів аналізувати не залишаючи дивана. І у команди є ім’я – Bellingcat. За п’ять років свого існування ця розслідувальна організація встигла наробити галасу в цілому світі.

Користуючись відкритими даними з інтернету, Bellingcat явила світові не один гучний скандал. Два з них стали візитівками диванних аналітиків – докази, що саме російські військові збили в 2014 році над Донбасом пасажирський Боїнг Малайзійських авіаліній, та встановлення особистостей двох агентів спецслужб РФ, які намагалися вбити в британському Солсбері колишнього російського шпигуна Сергія Скрипаля.

Робота Bellingcat перетворюється не тільки в сенсаційні матеріали ЗМІ – вона визнана вже і на офіційному рівні. У 2017 році Міжнародний кримінальний суд в Гаазі видав ордер на арешт за використання хімічної зброї військами уряду Башара Асада в Сирії. І вперше в своїй історії судді використовували не тільки дані державних служб розвідки, але й інформацію від Bellingcat.

Співробітники самого Bellingcat не прагнуть підмінити традиційні спецслужби. “Сподіваюся, наші виводи не будуть останнім словом у винесенні вироків, – каже НВ американець Ерік Тоулер, аналітик Bellingcat зі Східної Європи. – Ми просто хочемо внести свій вклад у міжнародну дискусію про війни та конфлікти”.

Декрет справжнього розслідувача

На сьогоднішній день розслідувальна організація об’єднує близько 50 осіб – американців, британців, німців та фінів, а також декількох анонімних авторів, з якими контактують лише керівники Bellingcat. Десять співробітників працевлаштовані офіційно й отримують зарплату, інші працюють за ідею.

Заснував організацію Еліот Хіггінс – колишній фінансовий аналітик, який свого часу кинув вивчення журналістики в Саутгемптонському інституті вищої освіти. У 2011-му він вчергоое залишився без роботи.

У цей час в його родині народилася дочка Ела, і Хіггінсу нічого не залишалося, як присвятити весь свій час памперсам та молочним сумішам для немовляти. Коли дочка засинала, Хіггінс, намагаючись якось врятувати себе від нудьги, почав переглядати YouTube-канали з Сирії, де розгорнулася повномасштабна громадянська війна.

Результати власних спостережень він почав викладати в своєму блозі під псевдонімом Brown Moses на платформі Blogspot. Використовуючи програми аналізу геолокації та інформацію з супутників, Хіггінс встановлював місця бойових зіткнень і переміщення військової техніки учасників сирійської війни.

Після бою біля міста Гута в серпні 2013 року світова преса повідомила про ймовірне використання хімічної зброї. Хіггінс зміг довести, що техніка, яка його застосувала, належить армії Асада, хоча режим сирійського диктатора робив все, щоб показати протилежне.

“У Еліота, природно, не було можливості взяти хімічні проби в самій Сирії, але він зміг зробити дуже багато, грунтуючись на відкритих джерелах”, – розповідає Тоулер.

Однак до 2014 року гроші у Хіггінса закінчилися і він оголосив, що закриває свій блог. У відповідь читачі закликали його розпочати краудфандингову кампанію, щоб продовжити розслідування. Так з’явилися гроші від читачів, потім – від грантодавців, серед яких Google і Фонд Джорджа Сороса, що й дозволило створити Bellingcat.

Зараз 70% доходів організації генерує проведення тренінгів для розслідувачів з усього світу, а 30% дають всі ті ж гранти.

Фірмові страви

Зараз Хіггінс щодня стежить за 450 YouTube-каналами в пошуках інформації з гарячих точок світу. Від самого початку українсько-російської війни в 2014 році Bellingcat звернув особливу увагу на цю тему.

Тоулер пояснює: цьому сприяла специфіка пострадянського регіону. Якість інтернету тут висока, люди (на відміну від більшості сирійців) вміють користуватися смартфонами. І найголовніше – люблять активно постити в соціальних мережах навіть найнезначніші дрібниці.

Дані з соцмереж допомогли Bellingcat встановити кілька важливих фактів українсько-російської війни. Наприклад, що артилерія росіян завдала щонайменше 149 ударів по українських позиціях влітку 2014-го.

У 2016-му Bellingcat опублікував відразу кілька розслідувань про катастрофу Боїнга Малайзійських авіаліній, збитого 17 липня 2014 року над окупованою територією Донбасу. Тоді загинули 298 осіб. Розслідування чітко дали зрозуміти: літак збили російські бойовики з російської ж ракетної установки Бук. Bellingcat за допомогою даних з інтернету зумів навіть простежити рух Бука з території Росії на непідконтрольну Україні територію Донбасу.

У результаті активізувалася російська пропаганда: Russia Today, Sputnik, РИА Новости, Вести, Перший канал – всі ці медіаресурси почали чорнити Bellingcat та називати його співробітників творцями фейків. “Я дуже радий, коли російське державне телебачення починає про нас говорити, – зізнається Тоулер, який брав участь у розслідуванні справи про збитий літак. – Якби ми не представляли для них небезпеку, вони б про нас не говорили”.

Росіяни почали чорнити Bellingcat ще сильніше після спроби отруєння Скрипаля – колишнього співробітника російських спецслужб, який перейшов на бік Великої Британії. 4 березня 2018 року двоє невідомих спробували вбити екс-агента та його дочку за допомогою газу, ідентифікованого як виготовлений в РФ Новачок.

Тоді ж Королівська прокуратура Великої Британії почала розслідувати інцидент. 5 вересня відомство заявило, що підозрює в спробі вбивства двох росіян: Олександра Петрова та Руслана Боширова, які незадовго до цього отримали британські візи.

21 день знадобився Bellingcat, щоб встановити справжню особистість Боширова. Під цим іменем ховався полковник російської військової розвідки ГРУ Анатолій Чепіга. Ще 12 днів пішло на те, щоб довести: Петров – ніякий не Петров, а Олександр Мішкін, ще один співробітник ГРУ.

Ентоні Гліс, директор Центру вивчення безпеки і спецслужб при Букінгемському університеті, був настільки вражений знахідками Bellingcat у справі Скрипаля, що засумнівався – чи реально взагалі розслідувати такі факти, користуючись лише відкритими даними з інтернету. “У Bellingcat чудові джерела, і очевидно, що деякі з них перебувають у спецслужбах різних країн”, – заявив він в листуванні з НВ.

Але Тоулер з Bellingcat стоїть на своєму: для розслідування використовувалися тільки відкриті дані. Щоправда, уточнює – для встановлення осіб Чепіги та Мішкіна його організація залучала приватних волонтерів, які проводили розслідування на території РФ. Хоча зазвичай Bellingcat цього не робить, оскільки не вважає себе засобом масової інформації і не має репортерів в різних країнах.

Якщо вас не взяли до ЦРУ

Хіггінс хоч і не закінчив журналістський факультет, але мистецтвом розслідування опанував досконало. Той, хто хоче повчитися в нього майстерності, може це зробити: п’ятиденний тренінг Bellingcat коштує 2 тис. євро. Місця на цих тренінгах розкуповуються за лічені години.

Боснійська журналістка Лідія Піскер розповіла НВ, що не поскупилася на такий тренінг і не шкодує про це. Тепер вона вважає себе експертом з програми Google Maps. “Я можу встановити місце розташування будь-якої фотографії або відео в інтернеті, – розповідає вона. – Це дуже непроста справа”.

Що стосується самої Bellingcat, то нереалізованим шпигунам вони в роботі не відмовляють. Американець Тоулер, аналітик зі Східної Європи, зізнається, що після закінчення факультету русистики в Канзаському університеті намагався влаштуватися працювати в ЦРУ, проте не пройшов навіть першого раунду працевлаштування. Але він радий цьому, тому що тепер може використовувати свої навички розслідувача, можливо, навіть ефективніше.

Однак Тоулер нагадує: розслідування – дуже важка робота. “На одне вдале розслідування у нас припадає 10 невдалих”, – говорить аналітик.

Читайте повну версію цього матеріалу в свіжому номері журналу Новое Время – №4 від 7 лютого 2019 року.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>