Економіка змін: чому Грузія – це Україна за декілька років …

Чому Грузії “поки не вдалося”

“Грузинський досвід” часто виникає в інформаційному просторі України як символ та аргумент боротьби із корупцією, оптимізації державного управління, дерегуляції економіки та наповнення державного бюджету. Так, Грузія із 2004 року перемістилися із 133 на 48 місце за рівнем несприйняття корупції TransparencyInternational. Тут дійсно стало набагато простіше вести бізнес: 26 позиція у рейтингу DoingBusiness у 2016 році. ВВП Грузії також незмінно зростає із 2009 року: сьогодні цей показник на одного мешканця країни складає 3743,1 долара США (в Україні – 2004,9).

ВВП на душу населення у Грузії та Україні (за теперішнім курсом у доларах США), 2009-2015 рр. (дані Geostat і Держкомстат України)

Ці цифри здаються сьогодні хиткими та неоднозначними. За ВВП на одного мешканця із розрахунку паритету купівельної спроможності Сакартвело (самоназва Грузії – “24”) стоїть ненабагато вище корумпованої України з застарілим адмініструванням: 9161,9 доларів США у Грузії, проти україських 8665,5. Фактично, “кавказький прорив”, незважаючи на постійне збагачення, залишається країною із бідними громадянами. І це на фоні девальвації національної грузинської валюти 2014-2015 років.

Чому країна, яка має приріст доходу протягом останніх семи років, досі не може забезпечити своїх громадян? Для цього є декілька причин. Але основною є така, що для втримання економіки та проведення якісних перетворень Грузія взяла чимало кредитних коштів у міжнародних фінансових організацій. Сьогодні зовнішній борг країни складає 15 мільярдів доларів (в України – 117 мільярдів). На повернення цих коштів грузини й використовують значну частину своїх доходів. Україна, в умовах тривалого падіння ВВП, розраховується значно більшими грошима із нових і нових кредитних запозичень.

Інша причина полягає в неефективності сучасної грузинської економіки. Грузія – промислово-аграрна країна, що постачає за кордон, в основному, сировину (нафтопродукти, залізну руду, феросплави, кольорові метали, мінеральні добрива) та продукти харчування і напої (горіхи, фрукти, вино та мінеральні води). Готової продукції – деталей машинобудування та одягу – за кордон із Грузії надходить поки не так багато. Але саме продукти переробної промисловості (готові товари) дають можливість отримати більший заробіток країні, а економіці – демонструвати більш динамічне зростання.

Вихід із зачарованого кола

У Грузії знайшли можливості для побудови прибуткової господарської моделі. Звісно, коштів для створення комплексу переробної промисловості ані на початку незалежності, ані після “революції троянд”, ані після війни у країни не було. Але грузинам не забракло політичної волі та економічної обачливості (і в цьому найбільша заслуга команди Саакашвілі), аби створити якнайкращі умови для залучення інвестицій до Грузії, які б допомогли це зробити.

Іноземний бізнесмен швидше прийде туди, де закон оберігатиме його від недобросовісної конкуренції, а чиновники не вимагатимуть хабарів для вдалого проходження ліцензування. Тому в Грузії змінили склад правоохоронних структур, оголосили тотальну війну корупції та скасували абсолютну більшість дозвільних документів і ліцензій, значно спростивши реєстрацію та ведення бізнесу.

В результаті, тбіліський напрямок став одним з найпопулярніших на пострадянському просторі для інвесторів з усього світу. Але ця максима опинилась під загрозою через необачність грузинів в іншому питанні.

З експортом товарів, як і з приходом іноземних інвесторів, пов’язана третя причина гальмування економічного (як і політичного) розвитку Грузії. Ця ж причина обумовила і ціннісно-цивілізаційний вибір – розрив із Росією.

2000 і 2005 року продаж товарів до Росії займав 21% і 18% грузинського експорту відповідно (імпорт із Росії у ці роки становив 13% і 15%). У дійсності ці цифри були у рази більшими. Нелегальна торгівля між країнами через корумпованість обох митних служб забезпечувала чималу частину грузинів доходом. Багато громадян країни працювали у Росії.

“Дружбу” двох держав підкреслював і той факт, що у середині 2000-них майже половина усіх інвестицій у грузинську економіку приходили з Росії. А найбагатші люди Грузії (як Бадрі Патркацишвілі) не приховували, що заробили свої статки саме там.

За цих умов зміна політичного курсу та дипломатичний розрив з Росією означали якщо не смерть, то кризу для грузинської економіки: у 2009 році цей факт разом із наслідками світової фінансової кризи ледь не поховав надію на сталий розвиток країни. Очевидно, що за таких умов у Тбілісі були змушені шукати нових ринків і нових партнерів для своєї господарської діяльності. Відповідь прийшла із Заходу.

Угода про асоціацію з ЄС по-грузинськи

У деклараціях щодо безальтернативності європейського курсу розвитку Україна та Грузія 2000-них років нічим не відрізняються. Але для кавказької країни, яка пішла шляхом боротьби із корупцією та раніше за нас обпеклася військовим протистоянням із Росією, цей вибір здавався природнім. У той час в Україні, економіка якої ще більше “зав’язана на Росію”, розмови про “західний вектор” були звичайною грою із настроями виборців та міжнародних кредиторів. Власне, домовленості щодо розробки Угоди про асоціацію Україна отримала на рік раніше за Грузію – влітку 2009. Але підготовка умов документа, як і їх втілення у Тбілісі вийшло провести швидше за Київ. Експерт інформаційної платформи “EuropeforGeorgiа” Зураб Модебадзе певен, що у Грузії для цього було краще підготоване підґрунтя: сильна вертикаль влади, успішні базові реформи в управлінні та дерегуляції ведення бізнесу. Україна ані 2009, ані 2012 років не мала таких показників.

В результаті, грузинська сторона швидше за українську провела інституційні та законодавчі зміни для фактичного використання переваг зони вільно торгівлі з ЄС. Ця форма економічної співпраці для Грузії мала тимчасове застосування із 1 вересня 2014 року, а 1 червня 2016-го набула чинності.

Винороб із грузинського села Чардахі Яго Бітарішвілі, який вже майже десять років продає своє вино “Чінурі” до країн Євросоюзу, визнає, що введення в дію ЗВТ з ЄС такі бізнесмени, як він навряд чи відчують.

Навантаження на грузинських підприємців зникло ще 2007 року, коли скасували більшість податків і ліцензій. Тепер у нас майже немає жодної регуляції, зокрема, у сфері виноробства. Тому скасування мит для продажу товарів до ЄС ми навряд чи відчуємо. Але це важливо для нашого імпортера там і покупця, які менше сплачуватимуть,
– пояснив винороб.

Відтак Грузія отримала можливість вільно продавати на Захід щонайширший спектр продукції. Зураб Модебадзе розповів, що тепер його країна може експортувати до ЄС майже 9600 видів товарів без будь-якого оподаткування. Більша частина із них – продукти харчування.

Річ у тім, що сьогодні головними товарами, які Грузія експортує до ЄС, є продукція промисловості – нафтові продукти, деталі для машинобудування, феросплави, мідь та алюміній. Для країни, більше половини населення якої зайняте в аграрному секторі (і близько 95% із них – фермери), скасування мит на продукти харчування – дуже важлива обставина. Особливо, після втрати російського ринку (вина, мінеральні води та фрукти Грузія продає до країн СНД).

До таких очікувань додаються прогнози, що їх роблять експертні групи із ЄС. Мовляв, національний дохід Грузії у короткостроковій перспективі виросте на 1,7%, а у довгостроковій – на 4,3%. Також, за прогнозами, має вирівнятися баланс експорту-імпорту, сальдо якого на сьогодні є негативним. Зрештою, доведення грузинської продукції до стандартів ЄС означатиме можливість її доступу на будь-які ринки світу, адже вимоги в об’єднаній Європі – одні із найвищих у світі.

Значні здобутки на тлі тимчасових втрат. Але майже два роки дії ЗВТ продемонстрували слабкість передбачень експертів: ними не були враховані деякі “національні особливості”.

Зона вимушеної торгівлі

Зураб Модебадзе підкреслює, що експорт товарів із Грузії до ЄС незмінно зростає із 2012 року (як і зростав до кризи 2009-го). Це, на його думку, зайвий раз підкреслює слушність європейського політичного вибору і видиму вигоду від впровадження ЗВТ.

Натомість експерт все ж змушений визнати, що головного завдання – економічної переорієнтації фермерських господарств – Угода про асоціацію сама по собі не вирішила. Більшість із людей, які зайняті в агросекторі, досі працюють із Росією або плекають надію на швидке потепління у стосунках із Москвою. Збільшення ж грузинського експорту на Захід обумовлене збільшенням обсягів роботи і продажів тих підприємств, які й раніше працювали із країнами об’єднаної Європи. А це – згадані нафтопромислові, машинобудівні та металургійні підприємства.

Грузинські агровиробники зайняті зараз пошуком ніш на європейських ринках. Нам виділили безмитні квоти на постачання тих продуктів, яких мало у ЄС: чорниця, мед, горіхи, деякі овочі та фрукти тощо. Але жодна із квот на сьогодні не використана повністю. Є й не використані взагалі,
– резюмував Модебадзе.

Утім, громадський активіст все ж зізнався, що головна проблема грузинського підприємця на ринку ЄС – не пошук партнерів і покупців, а невідповідність стандартам, і, що найголовніше, ментальна неготовність торгувати із Заходом. На сьогодні мізерна кількість виробництв у Грузії відповідають усім європейським вимогам. Певна їх кількість перебуває у процесі переходу, чимала – шукає коштів для здійснення цього. Але більша частина просто не розуміє, навіщо їм потрібен Захід із “славнозвісними” стандартами харчування, виробництва і торгівлі.

Ми ледь не щодня проводимо презентації перед підприємцями. Чимало просто встають і кажуть, що не хочуть нас слухати. “Брат, навіщо мені ЄС, якщо я можу навантажити КАМАЗ яблуками і відвезти його через гори до Росії?”. Щоправда, є й ті, які пишаються фактом торгівлі у ЄС: “Це статусно, просто круто – працювати на найбагатшому ринку світу”,
– розповів Зураб Модебадзе.

Експерт вважає, що все це створює передумови для повернення у бік Росії: як політичного, так і економічного. Мовляв, грузинське суспільство швидко забуло війну 2008 року, адже йому просто ближчі відносини, які практикують у північній країні-сусідці. Таке ж, за словами Модебадзе, може статися і в Україні: “Наші країни поки не дуже хочуть бути європейськими”.

Читайте також: Як ЄС допоможе невеликому українському бізнесу

Натомість Яго Бітарішвілі стверджує, що не має планів виходу на російський ринок. Він запевняє, що головною причиною цього є не ворогування між двома країнами. Просто російський ринок, на думку винороба, надто складний для роботи: бюрократичний, із великою кількістю дозволів і регуляцій, він створює чимало приводів до корупційного вирішення бізнесових справ. Відтак торгівля із ЄС йому видається природною.

Навіть якби Угода про асоціацію з ЄС приносила мені шкоду, я би все одно висловлювався на її підтримку. Адже це найкращий варіант серед усіх можливих: і у плані стандартів, і у плані свободи. І ми повинні йти до кращого. А той, хто не бачить сенсу переходити на вищі стандарти… Знаєте, коли ти любиш свою справу, ти бажаєш її робити за найвищими стандартами і без вимог Угод,
– підсумував Яго Бітарішвілі.

І для Грузії, і для України Зона вільної торгівлі з ЄС має поки символічний, а не практичний характер. По двох роках після підписання Угоди про асоціацію ми говоримо здебільшого про прогнози та цінності, а не про конкретні здобутки. В Україні це виглядає логічнішим, оскільки і сама ЗВТ, і підґрунтя для її втілення (закони про стандартизацію, полегшення ведення бізнесу, антикорупційні реформи) у нашій державі через відомі події почали діяти (або взагалі були створені) дещо пізніше.

Але так чи інакше, приклад економічної співпраці Грузії та ЄС є, хоча й суперечливим, але дуже цінним для нас. Він є взірцевим у частині створення умов для залучення інвестицій до своєї країни. Сумним – у відсутності розуміння настроїв підприємців щодо євроінтеграції та стратегічного бачення розвитку економіки. Те, що в пострадянському суспільстві “поворот до ЄС” супроводжуватиметься чималими складнощами, навряд чи в когось викликало сумніви. Дивним є той факт, що країна, яка декларує євроінтеграційний курс більше десяти років, яка пережила значні зрушення в системі управління, має таку невиразну державну політику у частині стимулювання співпраці бізнесу з Європою.

Грузія – приклад того, як політичний популізм і відсутність бажання доводити справу до кінця можуть поставити найуспішніші реформи під сумнів. Угода про асоціацію досі нічого не означає для економіки країни. І це повертає Грузію, що відірвалася у розвитку і часі, до нашого стану, залишаючи її країною невикористаних можливостей. Україна, за успішного формального втілення реформ, ризикує повторити цю долю. Якщо не змінить свого ставлення до Угоди про асоціацію, зрозумівши, що вона є драйвером розвитку економіки, але не внутрішньою стратегією.

Читайте також: Чи реально збільшити український експорт в ЄС: шанси і перспективи

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>