Зробіть нас щасливими! – Внутрішня політика

Щастя… Це коли кохана на несміливе запитання відповіла “Так!”, коли лікар-онколог на пряме запитання відповів “Ні!”. Коли бачиш своє ім’я в престижному науковому журналі або коли усвідомлюєш, що твоя нова яхта довша, ніж у Косюка. Коли тобі нарешті довірили масштабну справа, і коли, вийшовши на пенсію, ти розумієш, що досі можеш купувати яйця десятками, а не поштучно. Коли тримаєш у руках перші в житті квитки за кордон, перший тест із двома смужками, перший диплом, повідомлення про перше підвищення на службі. Коли бачиш пронизливо гарну осінь, нарешті море, знову рідне місто. Коли несподівано чуєш добрі слова, давню колискову, музику першого в житті повільного танцю. 

Щастя буває таким різношвидкісним, різнопричинним, різнобарвним. Чи багато його у світі? В чому воно? Якою мірою, в уявленні людей, воно залежить від влади, економічних і соціальних систем? Чи сприяють ці системи ощасливленню людей? Чи повинні? І наскільки люди самі готові за щастя боротися? 

Цими питаннями перед проведенням традиційної конференції YES заопікувався її ініціатор Віктор Пінчук. Як людина, уважна до світових трендів, він вирішив приділити особливу увагу емоціям, що перемагають на всій планеті класичне раціо. Занепад ліберальної демократії штовхає на пошук нових ідей, концептів і емоцій тих, хто не бажає миритися з популізмом і націоналізмом як із довгостроковою перспективою. У цих пошуках і народилося “Глобальне дослідження щастя і політичних поглядів”, що охопило, за словами авторів, репрезентативною вибіркою 51,9% населення світу. Польові роботи в 15 країнах у травні-червні 2019 року проводила компанія Schoen Consulting, а їх аналіз та підготовку забезпечив Джордж Вард — дослідник Массачусетського Технологічного інституту, співавтор Всесвітньої доповіді про щастя 2019 року. DT.UA, на жаль, дісталося лише півтора десятка діаграм. Зате яких!..

Спочатку соціологи попросили респондентів, покликаних репрезентувати більш ніж половину населення планети, визначити їхній рівень задоволеності життям на даний момент (рис.1 на 2-й стор.)


Для цього поставили запитання: 

“Будь ласка, уявіть сходи зі східцями від 0 в основі до 10 на вершині. Вершина сходів представляє найкраще можливе для вас життя, а основа — найгірше з можливих. На якому східці ви перебуваєте на цей момент?” (рис. 2 на 2-й стор.).


Правда ж, вас не здивував результат? У середньому, світ зависнув на середині сходового маршу. На верхньому майданчику з’юрмилося найбільше американців, фінів та бразильців. Стільки різного в економіках, менталітетах і пріоритетах цих народів! Що може об’єднувати так багато їхніх представників на 8-му і 10-му східчиках “сходів задоволеності життям”? Ризикнемо припустити — гармонійне самовідчуття. 

А в тіні нижніх східців — ми, росіяни і китайці. Надалі українці інколи фігуруватимуть у цій компанії. У принципі, світ переважно юрмиться на середині сходів “задоволеності життям” — на 5–6-й сходинках. Чекаючи: хто б це нас ощасливив? Рух до патерналізму через популізм зараз властивий багатьом суспільствам. Але якщо інша частина світу, трохи стомившись від конкуренції, хоче перекласти (як ми побачимо далі) більше відповідальності за власне щастя на владу своїх країн, то ми йдемо від протилежного, вибираючись із панцира всеконтролюючої партійної мушлі, що залишала право вибирати дружину, професію та “лікарську” ковбасу замість “останкінської”. Одне слово — рух зустрічний…

За 10-бальною шкалою “задоволеності життям тут і зараз”, запропонованою Пінчуком і Вардом, українці виставили собі найнижчу оцінку, і Україна опинилася на першому місці серед найнещасніших держав. Звісно, в “ніштяк-лідерах” — переважно країни західної демократії, які мають високі життєві стандарти, верховенство права, демократичні свободи та масу інших досі ще недосяжних для нас ознак цивілізації. Західні держави сьогодні все ще сильні, і люди в них почуваються щасливішими. Але! Саме в цих державах панує найбільший песимізм із приводу їхнього майбутнього. Це чітко видно через призму очікувань того, наскільки щасливо може скластися доля їхніх дітей. Тоді як країни, “що розвиваються”, значно більші оптимісти. Але не будемо забігати наперед. І подивимося, що для задоволення життям потрібно жителям різних народів, і чому саме щастя соціологи нарекли основною потребою більшості людей на планеті.

Дослідники опитали респондентів у 15 країнах: “Який із чинників найважливіший у вашому житті?” (рис. 3). 


Респондентам було запропоновано 10 варіантів відповідей, із яких вони мали вибрати один. Відповіді охоплювали як емоційно-якісні, так і цілком вимірювані кількісні параметри життя. Підсумок: загалом у світі перемагає емоція, відсуваючи кількісно-матеріальне на задній план.

 У цілому (по загальносвітовій палаті), люди насамперед прагнуть: 

1. Бути щасливими — 22% опитаних.

2. Бути здоровими — 20%. 

(Правда, з урахуванням соціологічної похибки та досвіду століть, можна припустити, що основними є обидва чинники.)

3. Щоб діти були щасливими — 15%.

4. Бути фінансово захищеними — 13%. 

5. Жити у мирі та безпеці — 8%.

6. Мати свободу приймати власні рішення — 6%.

7. Бути коханими — 6%.

8. Жити у справедливому суспільстві — 4%.

9. Мати професійний успіх — 3%.

10. Бути довгожителями — 1%.

Автори дослідження далі роблять висновок, як перспективно, важливо і спокусливо для політиків, партій та влади ставити у спілкуванні з виборцем на розвиток теми щастя. Ця тема значно більше запалює громадян, ніж традиційні обіцянки стабільності, зростання доходів, соціальної справедливості й умов для успішної професійної самореалізації людей. 

Інколи складається враження, що ера матеріального споживання плавно перероджується в еру споживання емоційного. 

Ця тенденція дуже помітна на зміні пріоритетів молодого сегмента середнього класу в усьому світі: мобільні переміщення за робочим місцем по містах і країнах замість призу “За вірність фірмі”; наймана квартира замість раніше обов’язкового до 35 років іпотечного будинку; зручний одяг замість брендового; подорожі замість шуби; хобі замість приватної школи для дітей; орендована машина замість трьох — своєї, дружини та сімейної — в гаражі; хайп замість компетентності; задоволення замість тягаря відповідальності за інших. Новий світ шукає емоції, але досі ще не ними єдиними… 

Як бачите, є й істотні відмінності в тому, що громадяни різних країн висувають на перші місця в життєвому рейтингу:

Австралія — бути щасливим (28%), бути коханим (15%), щастя дітей (14%).

Бразилія — бути щасливим (26%), щастя дітей (20%), здоров’я (19%).

Китай — здоров’я (25%), фінансова захищеність (21%), бути щасливим (16%).

Фінляндія — бути щасливим (23%), здоров’я (21%), мир і безпека (12%).

Франція — бути щасливим (23%), здоров’я (21%), свобода прийняття власних рішень (19%).

Німеччина — здоров’я (35%), фінансова захищеність (16%), щастя дітей (10%), бути щасливим — лише 8%.

Угорщина — бути щасливим (28%), здоров’я (25%), щастя дітей (15%).

Індія — бути щасливим (35%), фінансова захищеність (15%), мир і безпека (13%).

Італія — здоров’я (28%), бути щасливим (22%), щастя дітей (15%).

Росія — здоров’я (24%), бути щасливим (24%), щастя дітей (19%).

ПАР — фінансова захищеність (23%), бути щасливим (21%), щастя дітей (17%). 

Туреччина — здоров’я (31%), бути щасливим (18%), мир і безпека (14%). 

Велика Британія — бути щасливим (23%), щастя дітей (19%), здоров’я (14%).

США — бути щасливим (22%), щастя дітей (16%), фінансова захищеність (15%). 

Україна — щастя дітей (32%), бути щасливим (20%), здоров’я (19%). 

Україна — єдина країна з опитаних, громадяни якої на перше місце серед цінностей життя вивели щастя своїх дітей (рис. 4 та 5).



Це, з одного боку, дуже зворушливий, а з іншого — трохи тривожний результат. Утім, вирішіть самі, вибравши одну з причин, які вивели нашу країну на перше місце в цьому рейтингу: 

Чому для українців щастя дітей є головною життєвою цінністю? 

1. Тому що ми любимо своїх дітей більше, ніж інші народи. 

2. Тому що за роки життя в Радянському Союзі, який регулярно обіцяв кожному наступному поколінню людей життя при комунізмі, ми звикли бути гумусом і вважати, що світле майбутнє можливе тільки в наших дітей. 

3. Тому що ми, не бажаючи напружуватися, перекладаємо на плечі наших дітей побудову кращого життя в нашій країні.

4. Тому що не всі дорослі зважаться на еміграцію в країни, де краще життя вже хтось побудував, а діти мають шанс відбутися не тут. 

5. Тому що віра в дітей означає вже невіру в себе. 

І, до речі, ми послідовні: Україна лідирує в рейтингу як країна, упевнена в тому, що наші діти будуть щасливішими, ніж ми, — так вважають 85% опитаних

Оптимістично дивляться в майбутнє Індія (83%), Бразилія (83%), Південно-Африканська Республіка (79%) та Китай (76%). Песимізм щодо майбутнього помітно домінує у Франції (лише 34% впевнені у перспективах щастя своїх дітей), Туреччині (29%) і особливо в Німеччині — 26% (рис. 6). 


Нині наша країна сповнена оптимізму: вона перезавантажила владу, і влада пообіцяла бути інакшою. 

Індія, Бразилія, Китай демонструють порівняно впевнену економіку і, озираючись, розуміють, що піднімаються східцями “задоволеності життям”, причому піднімаються не з нижніх сходинок, а з підвалу. 

А ось стара Європа відчуває стагнацію в економіці. Ці країни втратили темп і тому втрачають упевненість.У французів і німців так багато карго, що їм важко встигнути на поїзд змін. Крім того, біженці, демографічні проблеми, відчуття загрози розмивання національної культури, усвідомлення неминучості заміни робочих місць у синьокомірцевій сфері робототехнікою, а в білокомірцевій — розвитком штучного інтелекту. Усе це чинники, які засівають душі староєвропейців тривогою за майбутнє своїх дітей. 

Зрозуміло, що турецьких батьків тривожать регіональна нестабільність, війна в сусідніх державах — ІДІЛ, Сирія, Ірак; туманність економічних перспектив. 


Світ змінюється, і не скрізь на краще. Зокрема тому щастя і дорослих, і дітей більшість жителів планети схильні пов’язувати з успішною роботою влади (рис. 7). По-перше, ви ж пам’ятаєте, що серед основних складових успішного життя тільки 6% назвали “свободу приймати рішення”, тільки 4% — “життя у справедливому суспільстві”… По-друге, навіщо ми вибираємо владу, коли не для створення умов нашого щастя? Делеговане людьми право управляти має повертатися відчутним покращенням якости життя цих самих людей. У будь-якому разі, автори дослідження вважають, що слово “щастя” для багатьох політиків стане відмичкою головних кабінетів багатьох країн. Бо ж воно звучить куди зрозуміліше, ніж “ВВП”…

Загалом, на планеті 85% громадян вважають, що влада повинна відігравати важливу роль, турбуючись про щастя людей. Перша п’ятірка країн: Туреччина (95%), Україна (95%), Франція (92%), Бразилія (89%) і Угорщина (87%). Навіть в Америці, яка посіла останнє місце в цьому рейтингу сподівань, 71% покладається на “старшого брата”. 


В опитаних країнах більшість громадян вважають, що уряд не чує голосу громадянина (рис. 8). Судячи з даних дослідження, так вважають від 55% громадян Австралії, 65% — Індії, 76% — України до 85% — Італії, 87% — Франції й 93% громадян Туреччини. Наша країна в цьому рейтингу має бадьорий вигляд не тільки тому, що Зеленський читає Фейсбук, а й тому, що регулярно проводить соцдослідження, питально зазираючи в очі народу. Поки що він ведений народом, а не ведучий.

Не дивуйтеся, що в цій діаграмі немає Росії і Китаю. Політичні запитання соціологам у цих країнах ставити “не радили”, зберігши можливість ставити загальнолюдські.

У всіх країнах формується думка, яка межує з консенсусом, що нинішня політична система, як і догматизовані економічні моделі (капіталізм, комунізм, соціалізм) — неспроможні й не працюють на щастя та добробут людей, а отже — мають бути замінені. Більшості людей набридла влада з вітриною гарних слів та підсобкою потворних справ.

У переважній більшості країн, де проводилися опитування, зафіксовано відверто негативне ставлення до правлячих еліт, — їх вважають корумпованими 70–80–90 і більше відсотків опитаних жителів. “Лідирують” Бразилія, ПАР і Україна з показниками близько 95% громадян, які вважають владу корумпованою, неспроможною або ціннісно неблизькою. 

Економічне розшарування давно є актуальною проблемою як більшості країн, так і світу загалом. Дистанція від чонки до приватного літака дратує багатьох. Своєю неподоланністю. А ось дистанцію між людьми комунікаційна революція скоротила до кліка. Відособленість влади, її традиції, церемонії, часом снобізм, пихатість, тайнознання — дратують жителів світових соцмереж не менше, ніж матеріальне розшарування. “Свої” перемагають “чужих”. Влада у відкритих країнах втрачає сакральність. Хоча компетентності, відповідальності та прогнозованості в ній теж стає менше…

Пам’ятаючи, що дослідження проводилося у травні й червні 2019 року, коли тектонічні зміни в кадровому складі українського політикуму ще не відбулися, можна припустити, що зараз настрій українців був би оптимістичнішим. Більшості людей подобається нова вітрина. А за підсобкою будемо спостерігати. Адже у Віктора Ющенка у квітні 2005 року рейтинг довіри був 75%… 

Люди завжди свої сподівання й надії пов’язували з особистостями. Однак світ уже просочує незадоволення самою системою його укладу та управління. Три наступні діаграми показують рівень невдоволення політичною, економічною та соціальною системами в різних країнах світу (рис. 9, 10 та 11). 




Світ перебуває в пошуках нових систем облаштування гуртожитку. Цей пошук відбувається на рівні інтуїції суспільства й інтелектуальних зусиль яйцеголових. В умовах зростання патерналізму та очікування “однієї пігулки від усього” перших — і розгубленості других. Завданням цього опитування не був пошук відповіді на запитання: “Як мають змінитися політичні, економічні й соціальні системи?”. Опитування показало рівень очікування змін у суспільствах різних держав і продемонструвало пунктиром очікування людей. Але цілком можливо, що нові моделі соціального, економічного та політичного управління вже найближчим часом формуватимуться на рівні технологічних і ресурсних корпорацій, а не на рівні держави. Приватні біг- і террадати, приватні гроші, приватна армія дедалі більше впливають на емоційні, економічні та політичні стани жителів планети. 

Економічні системи (екосистеми), що розвиваються непомітно для нас, дедалі більше визначають — за кого ми проголосуємо, що купимо, куди поїдемо у відпустку, що будемо вважати злом, а що — благом, що — правдою, а що — неправдою. Поки що всі ці експерименти над людством мають незграбний вигляд, як перший автомобіль або літальний апарат. Але апгрейд відбувається щодня.

Незважаючи на нинішній відцентровий рух у ряді міждержавних і політичних союзів, на прагнення повернути контроль над процесами у своїх державах, вирішення проблем нової архітектури національних гуртожитків і міжнаціональних відносин поступово переходитиме до наднаціональних технологічно й інформаційно потужних екосистем. Сьогодні ще ніхто не скаже, що він за національністю Alibaba, Amazon, Та-Та, Google чи Apple Store. Просто зараз ми живемо в період, коли державні системи вже не можуть бути ефективними, як раніше, а екосистеми ще не можуть бути такими, якими стануть у майбутньому. Держави у смартфоні ще зо двоє десятиліть будуть потрібні. Питання: в чиїй кишені лежатиме цей смартфон? 


У період епохального міжсезоння автори опитування поцікавилися в жителів 15 держав: “Якби у вас свого часу був вибір, де народитися, — ви б хотіли народитися у своїй чи в іншій країні?” 

Чемпіонкою серед ображених на небо за місце народження, знову-таки, є наша країна: 42% українців хотіли б народитися не в Україні. Серед п’яти країн, у яких майже половина наших громадян хотіла б з’явитися на світ, пріоритетними є США, Канада, Швейцарія, Німеччина і Росія. Пошепки додамо, що, згідно з опитуванням, ніхто з громадян інших 14 країн не хотів би народитися в Україні…

Вважають, що, якби народилися в іншій країні, їхнє життя склалося б щасливіше: 

41% бразильців, 

36% південноафриканців, 

34% угорців, 

28% італійців,

14% китайців, 

12% індусів, росіян та австралійців. 

І жодного американця або фіна, які б вибрали іншу батьківщину. У своїх країнах, як засвідчило вище проведене опитування, вони незадоволені багато чим, але залишати їх не хочуть, бо вони їх самі побудували. І вірять у те, що можуть, коли треба, перебудувати.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>