Метод проб і помилок. Чи є шанс для української економіки?

Україна знову перебуває у точці біфуркації.

Вибори президента і парламенту, зміна уряду, підвищення ставок в боротьбі політичних сил у США та РФ за “українську карту” вносять багато невизначеності.

Ми знову перебуваємо у вузловому моменті історії, де зростають і ризики, і шанси.

Ризики: втратити керованість і відкотитися на кілька кроків на шляху євроатлантичних перетворень. Шанси: значно прискорити темпи фундаментальних змін у політиці, економіці і згодом — у суспільстві.

Не претендуючи на фундаментальний соціо-економічний аналіз поточного моменту, можна, проте, припустити, що відбувається давно назріле реструктурування українського політикуму, який після Революції гідності вже не віддзеркалював стан українського суспільства і структуру економіки.

Репліка з матриці управління колишньою УРСР — політично-бюрократична концепція влади, яка спиралася на ресурс залишків пострадянської економіки, непомітно, але невідворотно зменшувала вплив протягом останнього десятиріччя.

Це й не дивно: частка індустріально-сировинної компоненти українського ВВП неухильно скорочувалася. Руйнування Росією значної частини індустріального комплексу на сході країни й анексія Криму лише прискорили цей тренд.

Одночасно виникала “нова економіка”: ефективного фермерства, ІТ, сфери обслуговування, приватного будівництва, освітнього бізнесу. Вона зміцнювалася, поширювалася і поступово перетворилося на вагомий фактор впливу.

За деякими підрахунками, у цих сферах в Україні залучено до 70% працівників, там генеруються понад 50% доданого валового продукту. Вас не дивує близькість цих 70% та відсотка голосів, відданих за нового президента у другому турі?

Згадуються слова, які приписують Махатмі Ганді: “Спочатку вони тебе не помічають, потім сміються з тебе, потім борються з тобою, а потім ти перемагаєш”.

У цьому контексті варто згадати теорію фракталів і біфуркацій.

“Коли в системі повільно накопичуються кількісні зміни, ситуація поступово загострюється: між її окремими елементами рвуться старі зв’язки і виникають нові, руйнуються традиційні елементи і зароджуються нові. Зміни, що відбуваються, іноді бувають настільки масштабними, що система переходить у нестійкий стан.

З одного боку, підвищення ентропії системи веде до наростання хаосу і може призвести до її руйнування. З іншого — система прагне зберегти стійкість через переструктурування і формування нового порядку”.

Найпростіший, хоч і ненадійний, інструмент дослідження — аналогія. Коли в Україні президентом став актор, хочеться подивитися, як це було в інших країнах.

“До початку президентства Рейгана економіка США багато років перебувала в глибокій кризі. Висока інфляція у 1970-х роках, спричинена, перш за все, різким підвищенням цін на нафту, поєднувалася з високим безробіттям”.

Якщо поміняти дати і назву країни, високі ціни на нафту замінити енергетичною залежністю, а безробіття — масовим виїздом робочої сили за кордон, — чим не наша поточна ситуація?

Основними пунктами рейганоміки були зниження темпів зростання витрат уряду, зменшення податкової ставки, зменшення впливу держави на економічний розвиток. Був зроблений наголос на стимулювання виробництва, збільшення простору для інвестиційних та інноваційних процесів.

Як результат, США отримали сильний імпульс для довгострокового зростання економіки, зміцнили світове лідерство.

Мені здається, що напрямок змін, які команда новообраного президента, майбутні парламент та уряд мають втілювати в нашій країні, можуть не сильно відрізнятися від того, що впровадив великий американський політик у своїй країні 40 років тому.

Ще один важливий компонент. Зниження податків та економічне зростання потребує фінансового ресурсу. Щоб покрити дефіцит бюджету, адміністрація Рейгана збільшила державний борг утричі: з 1 трлн дол до 3 трлн дол.

З всесвітнього кредитора США знову, як після громадянської війни, перетворилися на найбільшого у світі боржника. Однак розвиватися в борг, особливо коли він дешевий, доцільно. Зараз взагалі дискутується “нова монетарна теорія” (Modern Monetary Theory), яка закликає до ще більш агресивної ін’єкції грошей в економіку.

Є прихильники цієї теорії і в Україні, а їх аргументи звучать доволі переконливо. От тільки коли збираєшся брати в борг, не можна не те що казати, а навіть думати про “проголошення дефолту”. Це просто якась диверсія.

Повертаючись до теорії фракталів і біфуркацій, бачимо, що “поведінка системи в точці біфуркації є подібною до блукання по лабіринту з безліччю тупиків”.

“Вибір шляху розвитку здійснюється методом проб і помилок доти, доки система не знаходить оптимальний варіант. При сприятливих умовах якийсь із фракталів розростається і перероджується в нову макроструктуру — атрактор. Вибравши його, система продовжує поступальний рух до наступної точки біфуркації”.

Проблема українських революцій у 1990-х і 2000-х роках була в тому, що новий прогресивний атрактор-фрактал не міг укріпитися і під впливом інерції суспільно-політична система “сповзала” до старої парадигми. Зараз у нас є гарний шанс.

Поки стратегічний іноземний інвестиційний капітал не поспішає в нашу країну.

Хоча поточна ситуація в Україні підходить під вислів, який аналітики іноді вживають при оцінці цінних паперів: “Upside risk is aloft than downside risk”. Тобто показник ймовірності позитивного розвитку подій, коли вартість активу буде збільшуватися, перевищує це значення для протилежного тренду.

Як сказав Баффетт, “треба бути обережним, коли інших долає жадібність, і жадібним, коли інші бояться щось зробити”.

Мені здається, що друга частина цього вислову — це про нинішню Україну.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>