Механічне серце. Трансплантологія тримається на ентузіастах – хірург

Київ – У вівторок у столичному Інституті серця вперше в Україні імплантували штучне серце з електричними дротами. Операція дозволяє хворим дочекатися пересадки донорського органу. В Україні понад дві тисячі людей, які потребують трансплантації серця. Проте через застарілий закон про донорство, згідно з яким лише родичі можуть розпоряджатися органами людини після смерті, дочекатися їх майже неможливо. Про це в інтерв’ю Радіо Свобода сказав директор столичного Інституту серця Борис Тодуров. Саме тому в Інституті вирішили знайти альтернативу, щоб продовжити життя важкохворим людям

У 40-річного Павла Дорошка, якому зробили операцію, вроджена патологія міокарду – дилатаційна кардіоміопатія. В Інституті серця кажуть, що пересадка донорського серця – це єдиний спосіб вижити з таким діагнозом. В Україні ж трансплантації серця не проводять уже багато років, а в зарубіжних країнах така операція надзвичайно дорога. Альтернатива трансплантації справжнього органу – пересадка механічного серця. Проте ця операція коштує приблизно 120 тисяч євро. Кошти на її реалізацію збирали волонтери.

Борис Тодуров: Наш пацієнт – доволі молода людина, не більше від 40 років. У нього дилатаційна кардіоміопатія – вроджена патологія міокарда. При цій патології серце розтягується в декілька разів. Серце у нашого пацієнта збільшилося у понад три рази. Ця тенденція нарощується, з кожним тижнем об’єм збільшувався. За статистикою, це все завершується зупинкою серця й смертю пацієнта. Сама хвороба не залишила нам інших шансів, бо пересадка серця в наших умовах поки що неможлива. А міст для пересадки, метод, який дозволяє дочекатися, – це механічне серце, яке імплантується у власне й допомагає йому працювати за рахунок електричної енергії, яка розганяє кров.

Це невелика турбіна, яка підшивається до серця, працює від електричного струму й регулюються дротами. Цей дріт, діаметром до п’яти міліметрів, виходить назовні через шкіру. Звичайно, це дещо обмежує рухливість та його ступінь свободи. Проте дає йому можливість прожити декілька років в очікуванні донорського серця.

Перші декілька днів пацієнт буде в реанімації. Це операція зі штучним кровообігом. Як правило, такі хворі перебувають декілька тижнів в клініці, доки все приживається. Потім вони їдуть додому. Їздять на велосипеді, гуляють по вулиці… єдине обмеження – не можна купатися в басейні. Їм можна виконувати будь-які побутові навантаження, окрім якихось спортивних змагань.

Скільки люди можуть прожити з таким серцем в очікуванні трансплантації?

– Є рекордсмени, які прожили так вже більше від 8 років. В середньому на Заході живуть півтора року, бо за цей час знаходять для них донорське серце.

Чому раніше такі операції не проводилися в Україні?

– На сьогодні в Україні таке серце коштує близько 120 тисяч євро. Звичайно, далеко не всі пацієнти можуть собі таке дозволити. А держава, на жаль, досі не закуповувала механічних сердець.

Борис Тодуров

Борис Тодуров

– У ЗМІ Ви неодноразово говорили про закон, який фактично унеможливлює трансплантацію органів.

Той закон, за яким ми працюємо сьогодні, ухвалений у 1999 році – це закон «Про трансплантацію органів та тканин людини». Він передбачає, що після смерті людини його органами можуть розпоряджатися його найближчі родичі. Але це в певній мірі порушує права тієї людини, чиї органи ми хочемо взяти. Тому що на сьогодні не існує механізму прижиттєвої згоди на це. От я доросла здорова людина, при добрій пам’яті, при здоровому глузді, й не маю можливості розпорядитися своїми органами після смерті. Діючий закон передбачає, що моїми органами розпоряджатимуться мої родичі. Але чому? Чому б не розробити такий механізм, щоб я сам міг виявити бажання з цього приводу? Той варіант закону, який ми пропонуємо, це білоруський варіант. Коли людина при житті, якщо вона не погоджується з тим, щоб після смерті забирали його органи, може зробити про це заяву. Тобто діє презумпція згоди. Вони дали людині можливість вибирати – чи буде він донором після смерті чи не буде.

– Ви брали участь у розробці законопроекту?

– Ми беремо в цьому участь з 2000 року. Але, як бачите, медична система виявились дуже консервативною. За 25 років ми так і не змогли перейти на якісь цивілізовані форми спілкування з пацієнтами, з державою, з клініками. Продовжуємо, може й непогану, радянську систему, але вона вже вичерпала себе. Зараз у суспільстві загальний рівень недовіри до лікарів і трансплантологів. Чомусь люди думають, що трансплантологія – це наука про те, як забрати органи. Насправді ж це наука про те, як врятувати безнадійно хворого. Хоча й при цьому дійсно треба забрати донорські органи.

Всі релігійні конфесії підтримують той варіант закону, про який ми говоримо. Я нещодавно спілкувався з православними владиками, вони кажуть, що якось не гуманно просити людей писати, що вони згодні віддати свої органи. Краще нехай ті, хто з цим не згоден, активно це висловлять. В цілому ж всі конфесії, й католицькі, й православні вважають, що донорство – акт пожертви заради життя іншої людини. Вони кажуть, що на останньому суді предстає тільки душа людини. Тому зовсім не обов’язково брати туди свої нирки.

В Україні в рік в автомобільних катастрофах гинуть близько 5 тисяч людей, ще більше гинуть від різноманітних полі-травм, падіння з висоти, розриву аневризми та інших речей. Біля нас лікарня швидкої допомоги, щодня там помирає декілька людей – з різних причин. Ми бачимо з вікна своєї клініки, як вивозять цих людей. Нам дуже шкода, що в нас клініка заповнена пацієнтами, які чекають на трансплантацію, а органи, які людям вже не потрібні після смерті, ховають разом з ними. Як би грубо це не лунало. Один пацієнт, один потенційний донор може врятувати декілька життів – це дві нирки, печінка, серце, легені, підшлункова залоза, роговиця ока, кістки, зв’язки, – це все рятує комусь життя.

Тут ніколи немає конфлікту інтересів – трансплантологи приходять лише тоді, коли незалежна комісія підтвердила смерть мозку, та родичі дали письмовий дозвіл забору органів. Тільки після цього ми можемо прийти та робити якісь хірургічні втручання.

– Чи були з боку оновленого уряду спроби лобіювати закон у парламенті?

– Якщо говорити про Олександра Квіташвілі, то півтора року ніяких рухів у бік зміни законодавства не було зроблено. На сьогодні постійного міністра немає, є виконувач обов’язків. Думаю, в них зараз багато інших проблем, які треба вирішувати в першу чергу – щеплення, постачання, закупівлі. Я розумію, що сьогодні в Міністерстві навіть немає часу та можливостей, щоб займатися лобіюванням нових законів. Залишається лише сподіватися, що це буде на руках волонтерів, як зазвичай в нас останнім часом. Та ентузіастів, на яких вже років 15 тримається вся трансплантологія. В нас немає державної програми, яка би окремо підтримувала трансплантологію. В нас немає програми, яка розробляла би штучні органи. В нас є програма закупівлі діалізних колонок. Ми з вами – як платники податків – витрачаємо на це сотні мільйонів доларів щороку. Тож якщо буде ухвалений новий закон, то держава зекономить ці самі десятки й сотні мільйонів. Економія буде на діалізних колонках, на утриманні інвалідів, на тому, щоб ці люди вийшли з ґатунку «інвалідів» й самі стали платниками податків і стали соціально та фізично адаптованими людьми.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>