Ольга Котрус: «В Україні все ще поширена патріархальна …

Ольга Котрусблогерка та письменниця, яка чотири роки тому переїхала до Парижа, розповіла «Хмарочосу» про емансипацію, свободу вибору й гендерні стереотипи в Україні.

Коли мені було 15 років, тато сказав, що головне у житті дівчинки – вдало вийти заміж. Ще тоді я подумала «Що?». Попри це мої батьки адекватні й не консервативні.

Як на мене, на першому місці в наборі стереотипного «жіночого щастя» в Україні знаходиться особисте життя. У нас все ще думають, якщо ти незаміжня в 25-30, то щось тут не так. На другому місці – запитання «чому ви не одружуєтесь? А він що, тебе не кличе?». У Франції такого немає. Це особиста справа кожного. Ніхто не поспішає ні зі шлюбом, ні з дітьми.

В Україні, якщо жінка заміжня, вважається, що вона «прилаштована». Мовляв, все нормально, можна видихнути. Це є проблемою. Серед мого оточення більшість дівчат байдуже ставляться до штампа в паспорті. Але їхні батьки постійно повторюють, ну коли ж, коли ж? Те, що очікують від жінок в Україні, є лише простим побажанням у Франції. Француженка має бути освіченою, фінансово незалежною, будувати кар’єру, створювати добробут як такий. В Україні ж переживають за «душевний стан» жінки, як же вона така нещасна й одинока? Тому у нас з сімнадцятирічного віку дівчина має виглядати, ніби у будь-яку мить може зустріти свою долю.

Складнощі виховання

Європейок, француженок зокрема, виховують по-іншому. Усі діти у них граються однаково активно. Нема ось цього «Ти ж дівчинка!». Основна цінність: свобода і повага до особистого простору мами, тата і дітей. У дітей є максимальна свобода в обмежених рамках. Спілкування в сім’ї відбувається на рівних. Дітей вдягають так, щоб вони нагадували міні-версію дорослих.

Російських чи українських батьків завжди можна впізнати за інтонаціями: сюсюкання або «поклади, відійди, перестань». Французькі батьки так не спілкуються. У Франції в родині є дисципліна, батьки для дітей – авторитети, тому слухаються маму й тата, які їм щось пояснюють. Але нема цькування, батьки не сваряться, що діти забруднилися. Там має бути активне батьківство й рівний розподіл обов’язків.

Ілюстрація: Кирило Шведов

В Україні покора – часто перше, що вимагають від потенційної дружини. Аби чоловік міг умовно грюкнути кулаком, а його усі послухають. Таке враження, ніби у нас виховують принцес. Дівчинка має бути акуратною, з кучерями, в платті й з бантиками. В деяких родинах заохочується, щоб жінка не працювала. Все ще поширена патріархальна модель: «Тато працює, мама красива». І нічого дивного, що дівчата з мого оточення, коли мені було 20-22, говорили про бажаного обранця: «Він повинен заробляти, він має бути на машині, а я працюватиму для себе». При цьому чоловік має фінансовий вплив на все, що відбувається в родині. Всі танцюватимуть під його сопілку.

Багато жінок потрапляють в таку ситуацію не за власним бажанням. Найчастіше я чула цю огидну річ саме в Україні. Коли чоловіки кажуть, мовляв, хочуть одружитися з дівчинкою молодшою за себе, візьмуть її, перевиховають, щоб вона все робила вдома, слухалася і так далі.

Мама – хочу чи мушу

В Україні поширена ситуація, що в 25 ти вже «старородящая». Я родом з Херсона і багато моїх однокласників вже встигли одружитися, розлучитися і знову одружитися. Тут вважається, що в 22 роки одружуватися нормально. У Франції ж всі дуже здивовані, якщо так трапляється. В Україні до 30 років у жінки обов’язково мають бути діти. Якщо їх немає, тобі або співчувають або засуджують.

Я вважаю, що людина має таке ж право народжувати як і не народжувати. І, звісно, не всім потрібні діти. Батьки мене періодично запитують про дітей, але жартівливо. Вони розуміють, що я просто неготова зараз, не хочу і навіть теоретично не можу собі уявити, як це – захотіти дитину.

Дратує точка зору, коли кажуть – ви не народжуєте, а могли б, а хтось не має такої можливості. Це смішно. Бо жінка не несе на собі тягар і місію підтримувати обіг дітей у природі. Я не розумію, як бездітна жінка, яка несе відповідальність за свою сексуальну активність, користується контрацептивами, має нести відповідальність за те, що комусь не пощастило? Я контролюю своє життя. Мабуть, батьки засмутяться після цього тексту. Після моєї публікації про чайлдфрі вони казали: «Ти писала! А ти про нас ти взагалі подумала?». Ні, не подумала, бо це моє життя.

Тиск суспільства

Тут можна почути: «ми весілля зробимо для батьків» або «ми народимо, а мама виховуватиме». Я не можу це слухати. Вас же народили, ваша стежечка іде ось тут. Якщо тато з мамою себе в чомусь не реалізували, це не ваша проблема. Ви не маєте закривати їхні гештальти.

У Франції дивно, коли тобі 30, а в тебе немає диплому, ти ніде не вчишся, не намагаєшся його отримати й нічого не хочеш. Очікують, що людина в 30-35 матиме хорошу роботу, чітке бачення майбутнього й стабільність. Якщо тобі 30, і ти у пошуках себе – це швидше до італійців, а не до французів.

Емансипація у Франції проявляється у більшій свободі. Що означає поводитися так, як хочеш і не переживати, що на тебе почнуть тицяти пальцями, засуджувати чи казати, що це «не по-жіночому». Наприклад, у Парижі або інших міста усі палять, і роблять це на ходу. В Україні я лише починаю бачити жінок, що йдуть вулицею з цигаркою. І я спостерігаю реакцію навіть серед друзів-чоловіків, які кажуть: «Фу, як негарно». Це маленька деталь, але вона багато про що говорить. Так само, якщо француженки до 30-35 не одружуються і не заводять дітей, змінюють партнерів, мають активне особисте життя – це нормально, і ніким не засуджується. А в Україні це трактується як «загуляла».

Гендерні ролі в сім’ї

Український середньостатистичний чоловік не розуміє, що виховувати дітей щодня – це дуже важка робота. Це не вважається повноцінною працею. Зазвичай, чоловік обов’язково очікує, аби жінка була красивою і доглянутою. А потім – розумною, покірною й «мудрою». А потім – хорошою мамою, дружиною, яка підтримує, й щоб смачно готувала. Все це разом вже надзвичайно багато. Часто очікування у жінок від чоловіків – це заплатити в ресторані за них, це 98% з того, що я чула. У нас чоловік повинен і далі по списку. А у Франції «ти мені – я тобі». Потрібно, щоб людина була цікава, перш за все. Ні чоловіки на жінок, ні жінки на чоловіків не дивляться з позиції «ти мене маєш зробити щасливою, ти маєш мені щось подарувати».

Ілюстрація: Кирило Шведов

Якщо порівнювати українок і француженок загальні відчуття, що ми більш залякані. І не тільки жінки, а люди в принципі. Заходиш до магазину, кажеш «Добрий день, дякую!» – сахаються. Француженки просто такі як є. Я думаю, що вони більш вільнодумні й приймають себе більше, ніж українки. Бо француженки підкреслюють у собі найкраще, а українки частенько домальовують. І буквально, і у переносному сенсі.

У Франції немає «несправжніх феміністок». Жінка тут говорить все, що думає. Ледь не кожна француженка вважає себе феміністкою. Це абсолютно відкрите питання, не дражливе питання, воно не сприймається негативно. В Україні люди не розуміють визначення фемінізму, саме слово несе для них негативну конотацію. «Я феміністка» звучить, ніби «я прийшла всіх розстріляти». Тут вважається, що це агресивна, некрасива, асексуальна, з неголеними ногами, озлоблена жінка, яка ненавидить чоловіків. І так вважають не лише чоловіки.

Дуже смішно, коли говорять «Якщо фемінізм прийде в Україну – справжні чоловіки вимруть». Я дуже люблю цю тему, коли українські дівчата приїжджають до Франції й дивуються: тут всі зі страшним манікюром, якісь неохайні, незачесані, брудні. Але у них є багато часу і простору, щоб пізнавати себе. Тому до 30 років жінки знаходяться в пошуку. Француженка в 30 – це жінка, яка знає, чого вона варта.

Лотерейний білет у світ

Переїзд до іншої країни у багатьох українців все ще асоціюється з тим, що життя у тебе в принципі склалося. Заміж за іноземця – це притча во язицех. Раніше був деякий флер навколо українських дружин. Слов’янська жінка американцю чи європейцю подобається, бо вона послужлива, вона господиня. Наші жінки, заміжні за французами, вважають, що приїхали рятувати світ й бідних голодних нечесаних французів. Кругом лише феміністки, а тут же я і борщ, – вважають вони.
А потім дивуються, чому чоловіки не реагують на мене? Я ж така вся красива. А чоловіка це смішить, адже вона себе продає постійно й цілодобово ходить у «повній амуніції». Є й стереотипи українок про європейців-чоловіків, що вони скупі (адже не платять в ресторанах), не вміють залицятися, невірні. Ось бабуся два дні тому телефоном мені сказала, що французи всі зрадливі.

Для мене найбільша особливість кохання з іноземцем в тому, що у вас різне дитинство, мова, солодощі, на яких виросли, різні мультики й спогади. Ви можете бути рідними душами, але коли вам по 28 є якісь речі, абсолютно недоступні для взаємного розуміння, бо у кожного інший бекграунд.

Мені подобаються українські хлопці, я вважаю, що вони класні. Думаю, у теперішнього покоління є велика можливість багато що змінити в цій країні, просто подорожуючи й критично оцінюючи речі, які для наших батьків є аксіомою. І коли я спілкуюся з українськими хлопцями рідною мовою, то у нас одразу набагато більше спільного, навіть якщо вони не профеміністи й так далі.

У стосунках важливе спільне коріння. Я знаю, що таке стосунки з іноземцем, з яким ви дуже близькі: за характером, за поглядами, але завжди буде якась гра слів чи жарти, які неможливо перекласти. Здавалося б, якісь такі маленькі дрібниці, але з них складається велика основа. Однак, це крута синергія, коли ви знаходите, чим обмінятися. Є речі, які ви просто не розумієте один в одному, і пояснюєте. І вам цікаво, щоб людина зрозуміла їх саме так, як вам потрібно.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>