«Пентагон молив нас не оприлюднювати дані про тортури ЦРУ …

Як журналісти працюють з інформаторами в спецслужбах США, коли американські ЗМІ йшли на поступки ЦРУ та чому протистояння екс-глави ФБР Джеймса Комі із президентом США Дональдом Трампом є однією з найважливіших сторінок в історії сучасної Америки?  

Про це в інтерв’ю Громадському розповів журналіст видання The Washington Post Скотт Хаєм, відомий розслідуванням тортур у тюрмі Абу-Грейб неподалік Багдада, де американські військові катували іракських в’язнів.

Далі пропонуємо пряму мову журналіста.

Як ЗМІ США розслідують діяльність своїх спецслужб 

У нас в газеті є люди, чиїм завданням є робота з тематикою Пентагону, ЦРУ, Національної безпекової агенції тощо. Якщо говорити про те, що відбувається зараз у США у зв’язку з обранням Дональда Трампа на посаду президента, то варто сказати ось що: його обрання, його політика немов витягують повітря з усіх інших тем, тож люди значно менше зацікавлені зараз в багатьох інших питаннях.

Тому ми зараз не так глибоко розслідуємо діяльність спецслужб чи військових інституцій, як це було раніше. Багато з цих журналістів наразі радше стежать за тим, що відбувається навколо ЦРУ, Національної безпекової агенції передусім у зв’язку з адміністрацією Трампа і з людьми, які його оточують.

Про наслідки розслідування тортур у в’язниці Абу-Грейб

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вбивства, тортури і проблеми з водою — доповідь ООН про порушення прав людини на сході України

Наші розслідування показали, що знущання над людьми у в’язниці Абу-Грейб та у Гуантанамо були значно глибшими та ширшими, ніж показувалося раніше. Президентська адміністрація тих часів заявляла, що знущання над людьми в Абу-Грейб та на базі в Гуантанамо були лише поодинокими випадками, обмеженими невеликою групою американських військових. Але це було неправдою.

Коли ми отримали доступ до всіх документів та фотографій, до внутрішніх розслідувань, то швидко зрозуміли, що йшлося про певні злагоджені дії між військовими та ЦРУ.

Розслідування видання The Washington Post показали, що знущання над людьми у в’язниці Абу-Грейб та у Гуантанамо були значно глибшими та ширшими, ніж було показано раніше (на архівних фотографіях — в’язні на військово-морській базі Гуантанамо на Кубі, 2002 рік) Фото: EPA/Shane T. Mccoy/US Department of Defense

І ці дії були спрямовані на те, щоб «розколоти» ув’язнених, і дістати від них якнайбільше інформації. Спочатку, щоб їх «розколоти», їх піддавали тортурам. Потім з ними говорив представник ЦРУ, який вибачався, пропонував їм покурити чи випити чашку чаю – і просив розповісти про повстання, про те, що відбувається на вулицях Багдада. Коли ми вперше вийшли на цю інформацію, Пентагон молив нас не оприлюднювати її.

Вони говорили про те, що американські військові опиняться під загрозою, якщо ми її опублікуємо. Але ми вирішили все одно її оприлюднити, адже були переконані, що якраз своїми діями військові ставили під загрозу наших громадян у формі.

Коли цю інформацію було оприлюднено, багато військових юристів та просто військових почали говорити, що цими діями американська армія перейшла межу. Адже, коли полонених піддають тортурам — це порушення Женевських конвенцій. Тож через такі дії ми піддавали наших власних солдатів під загрозу – адже якби їх взяли в полон, з ними поводилися би так само. Тому ми вважали, що публікуючи ці матеріали, ми робимо суспільно важливий крок.

Невелику частину людей визнали винними у скоєнні злочину та засуджено. Але люди, які посідають вищі посади в командуванні армією, не понесли жодного покарання. Їх досі не притягли до відповідальності.

Я думаю, це жахливо. Адже це люди, відповідальні за командування солдатами, за контролем над тим, що відбувалося у в’язниці Абу-Грейб, вони були відповідальні за своїх підлеглих. І їх треба притягти до відповідальності, як і будь-яких інших людей, які скоїли злочини.

12 військовослужбовців Збройних сил США було визнано винними в скоєнні злочину та засуджено за звинуваченнями, пов’язаними з інцидентами в тюрмі Абу-Грейб (на фото ліворуч — рядова армії США Лінді Інгленд, яку трибунал визнав винною у справі про знущання над іракськими ув’язненими; на фото праворуч — стопкадр з ефіру програми 60 Minutes II  на американському каналі CBS, який у квітні 2004 року вперше показав сюжет про тортури і знущання над ув’язненими в Абу-Грейб групою американських солдат) Фото: DSK, EPA/PAUL BUCK

Про захист свідків злочинів у США

У США є практика захисту тих, хто дає свідчення – захисту тих, хто повідомляє, що він був свідком скоєння злочину, порушення закону чи корупції. Тож у нас є певні процедури, які захищають таких людей. Але, якщо говорити про військових, то це не так просто. Тож дуже важливо зміцнювати захист таких людей – і захищати їх від того, щоб вони зазнавали на собі якісь наслідки своїх свідчень. 

Саме тому так важливо, щоб люди знали: якщо вони свідчитимуть, то матимуть належний захист. Людина, яка повідомила про тортури у в’язниці Абу-Грейб, не була захищена. Цьому чоловікові погрожували; він мусив залишити місто, в якому виріс, вивезти свою родину. І його ідентичність розкрив тодішній міністр оборони, Дональд Рамсфельд – він публічно оголосив ім’я цієї людини. Це було жахливо.

На щастя, ми навчилися на цьому досвіді, і тепер такі люди отримують необхідний захист. Адже захищати їх, коли вони виходять з інформацією, справді дуже важливо.

На фото ліворуч — фрески на головному шосе Багдада, що зображують сцени тортур іракських в’язнів американськими солдатами в тюрмі Абу-Грейб (ця фотографія стала частиною фотовиставки «Inconvenient Evidence: Iraqi Prison Photographs from Abu Ghraib» у Нью-Йорку у 2004​ році); на фото праворуч — стопкадр з ефіру програми 60 Minutes II на американському каналі CBS, який у квітні 2004 року вперше показав сюжет про тортури і знущання над ув’язненими в’язниці Абу-Грейб групою американських солдат) Фото: EPA

Про інформаторів із команди Трампа 

Мабуть, найбільш секретною з них є саме Національна безпекова агенція та Центральне розслідувальне управління. Але зараз відбувається ось що: багато представників цієї спільноти спецслужб вважають, що нинішня адміністрації та її дії несуть загрозу самим засадам нашої країни. Тож вони самі стають людьми, які зливають інформацію таким газетам як The Washington Post чи The New York Times чи таким каналам як CNN.

Так вони забезпечують розсекречення того, що адміністрація Трампа хотіла би тримати в секреті. Найкращим прикладом цього є колишній директор ФБР Джеймс Комі, який вважав, що для нього дуже важливо записати все, про що вони говорили з президентом Трампом, і потім він передав інформацію про цю розмову своєму другові, який далі передав її Нью-Йорк Таймс, аби про це дізналася громадськість.

Комі проти Трампа: хто кого?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 5 головних месиджів екс-глави ФБР Джеймса Комі в Сенаті

Це надзвичайно важливо. Ймовірно, це одна з найважливіших сторінок в сучасній американській історії з часів президентства Ніксона. Комі керував провідним розслідувальним бюро країни і вів розслідування, яке стосується президента. Президент просить його припинити розслідування щодо одного зі своїх радників. Крім того, вимагає відданості. Але не отримує того, чого бажає, і звільняє Комі. Це надзвичайно важливий розвиток подій.

У США більшість чиновників підпорядковуються президенту. Глава ФБР — це трохи інший випадок. Його призначають на термін 10 років. Президента обирають лише на 4 роки, а якщо переобирають, то він лишається на посаді протягом 8 років. Тож задум в тому, щоб директор ФБР був на своїй посаді довше, ніж президент на своїй.

Глава ФБР не прихильний до певної партії, він повністю незалежний. Він розслідує незалежно від політичних вподобань. Тож багато хто вважає, що Трамп, попросивши про відданість, перетнув етичну межу. Комі не є частиною його адміністрації, він не є частиною влади. Він, радше, є контролером влади, так само як суд, Конгрес та інші. Президент просто не повинен говорити із главою ФБР про розслідування.

Ми маємо почекати, щоб зрозуміти, що буде далі, насправді це загадка. Зараз ведеться низка розслідувань, включно з тим що веде ФБР. Маємо почекати результатів. Є багато диму, та чи є вогонь — покаже час.

Щонайменше, це розслідування поглинуло всю увагу Білого Дому, Вашингтону і Сенату. Це практично паралізувало роботу уряду, Білий Дім не може працювати згідно зі своїм розкладом, Конгрес не ухвалює законів. Ми в стані очікування, всі з нетерпінням чекають, що буде далі.

Колишній директор ФБР Джеймс Комі (в центрі) записав все, про що вони говорили з президентом Трампом, і потім через свого друга передав інформацію про цю розмову у The New York Times Фото: EPA/SHAWN THEW

Як ЗМІ дістають інформацію від розвідки

Наша новинна служба повністю незалежна від влади. Ми не співпрацюємо із нею,  ми не ділимося із нею інформацією, ми розглядаємо себе як ті, хто скоріше контролюють розподіл влади.

Це правда, що деякі репортери можуть отримати доступ до інформації, але ніхто з них не йде на компроміс із урядовцями, щоб отримати цей доступ. Якщо нам відмовляють у доступі, ми знайдемо інший спосіб отримати цю інформацію.

У нас є низка журналістів-розслідувачів, у кожного з них свій особливий талант. Є розслідувачі, які вже багато років працюють над темами, пов’язаними із ЦРУ чи Агенством нацбезпеки. У них є свої джерела глибоко в структурах, вони вже давно із ними працюють і довіряють їм. Тож ці люди так чи інакше отримують інформацію щодо роботи спецслужб. 

Ми завжди дуже уважно прислухаємося до порад спецсужб, часом з нами зв’язується Білий Дім, часом — глава ЦРУ чи Агенства нацбезпеки. Коли ми розслідували катування у в’язниці Абу-Грейб, з нами зв’язалося Міністерство Оборони. Ми завжди уважно слухаємо їхні аргументи і намагаємося з’ясувати, чому вони вважають що розкриття певної інформації може зашкодити. Іноді це може наражати на небезпеку людей, які працюють в спецслужбах, іноді йдеться про розкриття методів роботи розвідки.

Звісно, ми не хочемо оприлюднювати подробиці розслідувань, які тривають. Тож ми завжди слухаємо всі аргументи, і вирішуємо, як буде краще.

Наприклад, один з наших журналістів розслідував справу таємних тюрем ЦРУ, які використовували для катувань. Туди привозили викрадених підозрюваних і застосовували тортури, намагаючись витягнути інформацію.

ЦРУ просило нас не розкривати місце розташування цих в’язниць. Вони хотіли спершу закрити їх і вивезти звідти всіх американських співробітників, бо переймалися їхньою безпекою.

Редактори Washington Post вислухали їх і зробили висновок, що це вагомий аргумент. Ми написали про самі тюрми, про те що там відбувалося, але не розкрили їхні координати. Через рік координати цих в’язниць оприлюднили.  

Підписуйтесь на наш канал в Telegram

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>