«Поляки не забувають про нас». Як у сусідній країні продовжують підтримувати Україну, попри всі труднощі — ін

Наталія Панченко, волонтерка, активістка року у Польщі, розповіла Радіо НВ, як поляки від простих людей до державного рівня продовжують підтримувати Україну.

 — Одразу ж хотіла вас запитати про ваші найближчі плани як активістки, що з якихось можливо великих акцій і в якому форматі найближчим часом планується в Польщі? Знаю, що дуже багато різних активностей було, від просто акцій солідарності під посольством до блокування кордону, аби там фури не проїжджали, від збору гуманітарної допомоги до збору на Байрактар від поляків. На що важливе треба звернути увагу найближчим часом, наприклад, тим нашим слухачам, які перебувають у Польщі і хотіли би долучитися?

— Найближча наша акція відбудеться в цю неділю на площі Замковій у Варшаві. Там відбуватиметься концерт гурту Kozak System, це концерт подяки Польщі та полякам за підтримку. Разом із концертом ми вирішили провести акцію, звернути увагу суспільства вчергове на те, що в Україні війна і Україна й далі потребує підтримки. Тому ми на концерт візьмемо плакати, перш за все проситимемо про те, щоби світ не забував, що в російському полоні перебувають українські полонені, їх багато, про них треба голосно кричати, вимагати якомога швидшого їх обміну та звільнення. Звісно ж, ми наголошуватимемо на тому, що Росія — це терористична країна і проситимемо, аби світ офіційно визнав її країною-терористом. Це два основні меседжі.

У Польщі зібрали всю суму на Байрактар для України

Крім цього, якщо вже ми почали говорити про збори. Так, ми закінчили збір на Байрактар, виробник, турецька компанія нас потішила і сказала, що надасть безпілотник безкоштовно. А всі ті гроші, які ми зібрали, організатори вирішили перерахувати на підтримку ЗСУ, на оборонну підтримку, закупівлю зброї і оснащення, яке допоможе якомога швидше перемогти ворога. Тому виходить, що ми зібрали 24, майже 25 мільйонів злотих, а до україни піде аж 50, тому що підуть і зібрані кошти, і окремо піде Байрактар. Це чудова новина, поляки на цьому не зупиняються, і українці, які проживають у Польщі. Вчора стартував наступний збір — це польський народний збір на озброєння України, zbroimyukraine.pl, це сайт збору. Тут поляки, знову ж низова ініціатива, зібралися, заангажували суспільство, всіх небайдужих, зірок, діячів культури, дипломатів тощо. Збирають гроші на військові гелікоптери для України.

Тож заохочую вас підтримувати, ми, звісно ж, підтримую, і я особисто, і наша ініціатива Євромайдан-Варшава, і вас заохочуємо підтримувати. Я знаю, що важко, всі ми щодня бачимо купу зборів і це може когось втомлювати, але насправді наша задача триматися, не дозволяти собі втомитися, аж доки ми не переможемо ворога.

— Користуючись нагодою хочу вас привітати з нагородою премії Людина року як активістку року в Польщі. Це ж, мені здається, вперше таке, що не представника саме Польщі, не громадянина Польщі обирають у такій номінації? Розкажіть, як ви дізналися про отримання цієї нагороди, чи знали, що вас номінують? Як воно все відбувалося?

— Я, якщо чесно, не знаю, чи нагороджували когось із не поляків, але ведучі наголошували, що цьогоріч ця премія була дійсно винятковою, тому що аж дві громадянки України отримали нагороду і Польща удостоїла їх таких звань. Перша — це перша леді України Олена Зеленська, вона отримала нагороду в категорії Мир у світі. І друга — це я, яка отримала нагороду в категорії Активістка року. Як я дізналася? Все дуже просто: отримала на email повідомлення від комітету цієї нагороди про те, що мене номінували. Потім отримала інформацію про те, коли і куди треба прийти вже на саму церемонію нагородження. І в принципі все, я до останнього не знала, що маю отримати якусь нагороду. Просто в email було написано, що запрошуємо всіх номінованих і будьте готові, підготуйте промову до хвилини часу, тому що лауреати можуть виступати. Ну все. Я собі прочитала і пішла. І вже потім аж там, коли оголошували, я зрозуміла, що стала лауреаткою.

Розплакалася. Приянка Чопра зустрілася з українськими біженцями у Польщі

— Як обирали, на яку тему висловитися саме в цю хвилину відведеного часу? Бо проблем є багато, запитів багато, зборів кошти на різні потреби багато, як ви самі сказали. Як зрозуміли, на чому саме треба акцентувати увагу?

— Якщо чесно, воно якось усе само. Коли я їхала на нагородження, я собі в голові проговорювала, що я скажу і що б я хотіла сказати. Я хотіла більше зосередитися на подяці полякам за підтримку. Але коли приїхала туди, зізнаюсь чесно, по-перше, я від 24 лютого, певно як і всі українці, поринула в нашу реальність, у війну, збори, гуманітарку, допомогу військовим, цивільним тощо. І тут мене запросили на це нагородження, я приходжу, а там велика зала, багато людей, всі відомі, польські актори, телеведучі, словом зірки. Все дуже гарно, так помпезно. А я перед цим говорила зі знайомими з України, бо я постійно з ними на зв’язку. І я дізнаюся, що хтось лежить в комі, хтось помер із моїх знайомих, досить близьких друзів. У когось похорон, хтось у Бахмуті на передку і кричить «перешліть нам машину вже швидко, бо в нас немає часу!» І в мене просто ці дві картинки якось у момент почали одна на одну накладатися і в мене щось відбулося в голові, вони не складалися. І я зрозуміла, що я собі не пробачу, якщо використовуючи цю хвилину буду просто дякувати і говорити ні про що. Я витратила її на те, аби попросити поляків не забувати про те, що в Україні війна, не втомлюватися від допомоги і не ставати байдужими, щоби вони не збайдужіли до війни.

Це тема, яка всіх втомлює, якраз тоді вийшла статистика, що світові ЗМІ стали в 22 рази рідше згадувати про війну в Україні і я це теж до цього прив’язала. На початку я звісно ж подякувала і почала з того, що ми дуже цінуємо те, що робить Польща, бо це дійсно так, їх підтримка і допомога просто колосальні, за це треба дякувати завжди і скрізь, де ми тільки можемо. А потім я просто по-людськи розповіла їм трохи про свою реальність, у якій я живу, про реальність моїх друзів, знайомих, із якими я ходила до школи, навчалась в університеті. І просто попросила не забувати про них і не втомлюватися допомагати. Тому що найгірше, що можна зробити, — це коли ти живеш у безпечному світі, забути про тих, хто живе під бомбами.

— Як зараз змінилося ставлення у польському суспільстві до війни і чи змінилося? Чи все-таки відчувається ця втома, чи можливо змінилися якісь пріоритети, проблеми? Бо на перших порах, 24 лютого і поляки теж певним чином мали оговтатись від шоку, приймати величезний потік вимушених переселенців, які тікали від війни. Зараз це вже більш-менш стабілізувалося, наперед могли вийти якісь інші проблеми. Що про війну в Україні нині говорять у польському суспільстві?

— Фазу, яка триває зараз, я би назвала фазою перебудови. Спочатку це дійсно був шок для всіх, всі почали робити все. Що вони можуть. А зараз наступила фаза перебудови, коли цей хаос намагаються приборкати, зробити якусь стратегію, зрозуміти, що далі робити і як це робити. Це прослідковується на всіх рівнях, і на державному, де приймається відповідне законодавство, і на рівні неурядових організацій, які починають планувати на певні відрізки часу, вже звертаючи увагу на те, що в Україні війна і маючи досвід того, що вони вже зробили, розуміючи, що ще треба зробити. І якщо ми говоримо про сам низ, просто пересічних поляків, тут так само. На початку всі набрали до себе українських біженців, поселили їх у себе вдома. Потім із часом хтось зрозумів, що просто фінансово цього не тягне, комусь це виявилося надто важким, хтось зрозумів, що може допомогти, але менше. І люди розуміючи, якого ресурсу це все потребує і фінансового, і людського, інших, уже бачачи реальність почали якось планувати.

«Для мене все почалося вісім років тому». Волонтерка про фронт, доставку машин бійцям та допомогу близьким військових — інтерв’ю

І це насправді дуже добре, тому що неусвідомлена допомога, незапланована допомога, — вона дуже класна, дуже потрібна, дієва, але вона у стратегічному відрізку часу, на довгий період планування малоефективна. Тому що і допомогу теж треба планувати стратегічно, треба розуміти, що буде з цими людьми. Якщо ти взяв до себе родину, якій хочеш допомогти і війна не закінчується вже п’ятий місяць, треба зрозуміти, що ти зробиш із цією родиною ще за півроку, за рік, за півтора тощо. Тому я би назвала це фазою перебудови, коли всі розуміють, яка ситуація, коли з’явилося більше ясності, більше вихідних даних і коли набагато легше запланувати, що робити в майбутньому.

Що говорять про Україну? Я би не сказала, що якось змінилося те, про що говорять. Говорять, що війна, треба допомагати і говорять, що це в інтересах Польщі — зробити так, аби ця війна закінчилася якомога швидше. Саме тому Польща дотримується всіх обіцянок, однією з перших країн у світі зробила поставки 100% військової техніки, яку обіцяла. Саме тому Польща далі намагається закуповувати для України і гуманітарну допомогу, і військову техніку, і підтримувати на всіх можливих рівнях. Я дуже вдячна польському суспільству, і польським політикам, і просто пересічним людям, які дають все і навіть більше від себе для того, щоби підтримувати Україну. І дуже би хотілося, аби таких партнерів у світі Україна мала якомога більше. З кожним таким партнером наша перемога наближається.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>