Політика для початківців

Орися Грудка

Комунікаційна менеджерка «Критики», журналістка


Для українця політика — це щось радше далеке від повсякденного життя. Та нова книжкова новинка засвідчує: насправді все ближче, ніж здається

Моя колишня викладачка політології ніколи не зізнавалася попутникам по купе про свій фах. Я її розумію. Зазвичай політологію асоціюють з депутатами, ТБ-політологами та політтехнологами. Тому на питання про свою спеціальність я пояснювала, про що насправді політологія. Давалось нелегко.

У 2017 році, коли політична освіта для українців була вкрай перезрілою потребою (результати чого не забарились), у Великій Британії вийшла ілюстрована книжка для дітей «Політика для початківців», український переклад якої з’явився цього року. Авторам Алексу Фріту, Луї Стовелл і Розі Гор вдалося показати, що політика — це майже про все, вже у першому коміксі про конфлікт у футбольній команді. «Насправді політика означає спосіб, у який люди взаємодіють у різних групах — і малих, і великих». Як може не тішити такий початок?

Щоб зрозуміти, як авторам вдалося охопити основи політології, слід прослідкувати маршрут книжки. Мандрівка у політологію починається, як і годиться, з історичних прообразів сучасних політичних систем. Грецька демократія, римські республіка та імперія, меритократія, феодалізм, абсолютна монархія, самоуправління та представницька демократія. Стисло переказати не вийшло б, але автори й не намагалися. Замість розповідей у них ілюстровані історії.

У грецькій демократії спостерігаємо за народними зборами з промовцями на сцені, слухачами й «ідіотами», що граються позаду — «приватними особами», яких не цікавить політика. Про себе розказують римські консули, сенат та трибуни, які були прообразами системи стримувань та противаг. Чому під час воєн встановлювали диктатуру, на сусідній сторінці зрозуміло з коміксу про Цинцинната: очолити військо його викликали з ферми. Сім’я римлян розповідає про суспільство римської імперії, китайські службовці пишуть екзамен, король спілкується з вельможами, патріоти Америки захоплюють партію британського чаю і встановлюють самоуправління, американські засновники демократії розповідають свої ідеї, а Конституція та Білль про права сперечаються, хто з них більш досконалий. Та все ж головні герої ілюстрацій — сучасні діти. На сторінці про меритократію дівчинка вигукує: «Пхе, усі хочуть, щоб при владі були талановиті». На що хлопчик відказує: «Добре тобі говорити. А я надто бідний — не можу оплатити освіту. Тому в мене нуль шансів, яким би талановитим я не був». От і без жодного наукового терміну розповіли про теорію соціального капіталу.

Авторитаризм і комунізм у книзі зображені радше як історичні явища, а розлогі пояснення радше про демократії США та Британії. Не Заходом єдиним — про феодальний устрій розказують на прикладі Індії, а на сторінці про ідеальний світ, де політичні філософи в одній тезі розповідають свої ідеї, фігурують також Конфуцій та Ібн Хальдун.

Та найбільше уваги все ж універсальним для сучасних (західних) країн темам: співвідношенню трьох гілок влади, демократичному процесу, міжнародній політиці, функціонуванню місцевих органів влади та державної служби. Дівчинка вирішує щось вдіяти з ямою на дорозі та пізнає бюрократію. Місцева влада на засіданні погоджує заявки на будівельні проєкти.

З виборами та голосуванням опускаємося ще глибше у практику. Суперечку дівчинки і дідуся про виборчий вік завершує немовля з табличкою «Право голосувати малюкам» — вдалий спосіб показати, що аж надто заходити не слід. Але й боятися дискутувати не треба. Правління більшості пояснене на прикладі голосування дітей за морозиво, яке купить тато. А от про політичні зміни автори навпаки малослівні: чотири розвороти про лобіювання, протест, революцію, і важливе питання, а що можу зробити я. Серед варіантів — не купувати продукцію у компаній, з якими не погоджуєшся, дискутувати, приєднуватися до ГО чи молодіжних парламентів, читати.

Книжка обговорює відмінності між капіталізмом та соціалізмом, націоналізмом, інтернаціоналізмом та патріотизмом, нацією та етносом. І, насамкінець — непрості та емоційні питання. Чи може війна бути виправданою? Чому деякі країни бідні? Чи повинні багаті країни допомагати бідним? Для чого потрібні в’язниці? Чи завжди свобода слова на благо? Що таке тероризм? Чому люди виступають проти імміграції? Хто несе відповідальність за планету? Наприкінці книжки автори поміж усього іншого дають поради, як вести суперечку.

Припущу, що для українського читача, ба навіть маленького, політика — це щось радше далеке від повсякденного життя. Щось, просякнуте негативом і скандалами. Натомість британська книжка про протилежне — близькість і причетність кожного до політики. І якщо хтось досі вважає, що розуміти політичну реальність необов’язково — мовляв, і так жили нормально — то питання лише в тому, що вважати за нормальність. Світ змінюється, і коли в академії ще у 60-х соціальні науки виокремили як окремі дисципліни, то школи досі відстають. Українським школярам потрібно розказувати про політичну реальність, якщо хочемо виростити з них громадян. Для цього досить і кількох уроків. Або такої книжки.

Навіть не знаю, чому тішуся більше — вдалій спробі пояснити основи політології просто чи виходу книжки. Яку варто читати не лише дітям. Думаю, тут нічого соромитись — студенти-політологи ж не соромляться, що все те ж, хоч і значно детальніше, вчать чотири роки.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>