Сексизм в німецькому Бундестазі, або Політика з нежіночим обличчям

Боннська республіка – так неофіційно називали Західну Німеччину зі столицею на Рейні, а також усю ФРН після возз’єднання країни – аж до переїзду парламенту і уряду з Бонна до Берліна у 1999 році. Боннська республіка увійшла в історію як перша вдала німецька демократія – на відміну від Веймарської республіки, за аналогією з якою, власне, і виникла ця назва. І всі пам’ятають імена чоловіків, які стояли у цій державі біля керма і вершили політику: Конрад Аденауер (Konrad Adenauer), Віллі Брандт (Willi Brandt), Гельмут Шмідт (Helmut Schmidt), Гельмут Коль (Helmut Kohl), Франц Йозеф Штраус (Franz Josef Strauß) … Однак політикою в Боннській республіці займались і жінки – що ж із ними?

Читайте також: Німецькі гімнастки виступили на Олімпіаді в комбінезонах

Нова документальна стрічка “Die Unbeugsamen” (“Непохитні”, або “Незгинні”) німецького режисера-документаліста і журналіста Торстена Кернера (Torsten Körner) розповідає про політиків-жінок Боннської республіки, яким як справжнім першопрохідницям доводилося буквально боротися за свою участь у демократичних процесах і за право ухвалювати рішення всупереч пихатим чоловікам, одержимим успіхом і сп’янілим політичною владою, що опинилась в їхніх руках. Безстрашні, цілеспрямовані і терплячі, вони йшли своїм шляхом, кидаючи виклик забобонам і гендерній дискримінації. 26 серпня фільм “Die Unbeugsamen” вийшов на екрани кінотеатрів Німеччини.

Під улюлюкання парламентарів

Бонн, 1983 рік. Вальтрауд Шоппе (Waltraud Schoppe), депутатка західнонімецького парламенту від партії Зелених, проголошує у Бундестазі промову, в якій закликає запровадити в законодавстві ФРН покарання за зґвалтування в шлюбі. Жінка, яка під час виступу порушує тему сексуального насильства, та ще й використовує таку лексику, як “чуттєвість” та “сексизм”, – чи це не провокаторка?! Саме так і поставилися до ораторки присутні у залі чоловіки: улюлюкання, насмішки, свист, глузування – кадри, на яких відображена реакція боннських парламентарів, свідчить про клімат в Бундестазі у 1980-х роках.

Вальтрауд Шоппе на першому засіданні Бундестагу нового скликання після виборів у 1983 році

Вальтрауд Шоппе на першому засіданні Бундестагу нового скликання після виборів у 1983 році

Ця сцена – один з найсильніших за емоційним напруженням епізодів у фільмі, заснованому на архівних матеріалах. Вибудувана автором послідовність документальних кадрів у поєднанні з фрагментами інтерв’ю з західнонімецькими політиками-жінками створює об’єктивну картину, яка відображає те, наскільки принизливим було становище жінок на політичній арені Боннської республіки. У стрічці викладені цікаві історії, але при цьому жодного закадрового коментаря у ній немає. Автор з великою повагою і довірою ставиться до того, про що розповідають героїні фільму, і не вважає за потрібне їх доповнювати.

Читайте також: Гендерно нейтральна мова в Німеччині – Lufthansa не перша й не остання

Влада завжди вважалася прерогативою чоловіків, каже в одному з інтерв’ю німецька політикиня, соціал-демократка Ренате Шмідт (Renate Schmidt). За її словами, ця традиція, за великим рахунком, існує і сьогодні – і навіть такій потужній політичній лідерці як Анґела Меркель (Angela Merkel) небагато тут вдалося змінити.

Кадр з фільму Неприборкані

22 листопада 1983 року. Гельмут Коль на трибуні для членів уряду розглядає гірлянду з журавликів, яку щойно отримав від Крісти Нікельс з Зелених на знак протесту проти гонки озброєнь

Закономірність, про яку говорить Ренате Шмідт, добре проглядається у документальній картині “Die Unbeugsamen”. Водночас цей фільм чітко дає зрозуміти, що політику в Західній Німеччині вирішували не тільки чоловіки. Він, зокрема, переносить глядача у жовтневі події 1982 року, коли в Бундестазі виступала тодішня статсміністерка у міністерстві закордонних справ ФРН, вільна демократка Гільдеґард Гамм-Брюхер (Hildegard Hamm-Brücher), котра наважилася піти проти більшості і розкритикувати вотум недовіри, висловлений канцлеру Гельмуту Шмідту. Її виступ став поворотним пунктом у політиці Вільної демократичної партії (ВДП).

Пліч-о-пліч

Фільм містить 12 розділів і охоплює період від 1950-х років до возз’єднання Німеччини у 1990-му. У ньому відображені як зворушливі моменти, пов’язані з перемогами руху за права жінок, так і труднощі і приниження, з якими доводилося стикатися політичним активісткам у Боннській республіці.

Такі “непохитні” політикині як Урсула Меннле (Ursula Männle), Кріста Нікельс (Christa Nickels), Інґрід Маттеус-Маєр (Ingrid Matthäus-Maier), Ріта Зюссмут (Rita Süssmuth) і вищезгадана Ренате Шмідт, пригадують сексистські нападки на них в Бундестазі і журналістів, які не сприймали їх серйозно. Водночас вони розповідають про неймовірну згуртованість і солідарність жінок-політиків, які були представницями різних партій.

Анґела Меркель на прем'єрі стрічки

На прем’єрі стрічки “Die Unbeugsamen” у Берліні: режисер Торстен Кернер, Ріта Зюссмут, Кріста Нікельс, Анґела Меркель, Ренате Шмідт, Розвіта Вергюльсдонк та продюсер Леопольд Геш (зліва направо)

У стрічці розкриті і вкрай ганебні факти про деяких провідних політиків, які ухвалювали рішення у Боннській республіці. Чого вартий тільки один інцидент, що трапився у 1979 році з представницею ВДП Гельґою Шухардт, коли один з депутатів Бундестагу намагався перевірити, чи носить вона бюстгальтер. Вальтрауд Шоппе, котра дізналася про цей випадок, зробила у Бундестазі провокаційну і сміливу на той час двозначну заяву щодо подвійного рішення НАТО: “Нам не потрібні нові ракети. Нам потрібні нові чоловіки у цій країні”.

Читайте також: Чоловік, жінка… і не тільки, або Біологічні загадки хромосомів

На початку стрічки “Die Unbeugsamen” глядач бачить на екрані Герберта фон Караяна (Herbert von Karajan), який диригує Берлінським філармонічним оркестром, владно розмахуючи паличкою. Чути потужну духову партію з Симфонії номер 9 Дворжака. Усі музиканти оркестру – чоловіки. А завершує стрічку інша картина. Перед глядачами постає молода диригентка з Литви Мірга Гражина-Тіла, під керівництвом якої грає Симфонічний оркестр Бірмінгема. Виконується увертюра Бетховена “Леонора”. Склад оркестру – змішаний. У ньому грають і чоловіки, і жінки.

  • Кадр зі стрічки Хава, Мар'ям, Аїша: жінка на даху будинку в Кабулі

    Кіно: 10 фільмів про Афганістан

    “Хава, Мар’ям, Аїша” (2019)

    Прем’єра стрічки афганської режисерки Сахри Карімі відбулась на Венеціанському кінофестивалі 2019 року. У фільмі йдеться про трьох жительок Кабула та ситуації, у які вони потрапили, коли були вагітними. За лічені дні до захоплення Кабула бойовиками “Талібану” режисерка виступила з відкритим листом і попередила про загрозу, що виходить від талібів. Карімі залишила батьківщину і перебуває у Києві.

  • Кадр з фільму Усама

    Кіно: 10 фільмів про Афганістан

    “Усама” (2003)

    “Талібан” правив в Афганістані з 1996 до 2001 року. Жінкам було заборонено працювати у більшості сфер. Це загрожувало існуванню родин, чоловіки з яких загинули чи постраждали у конфлікті. Фільм Сіддіка Бармака оповідає про дівчинку-підлітка, котра видає себе за хлопчика, щоб допомогти сім’ї. Кінематограф за талібів був заборонений, фільм став першим з 1996 року, повністю відзнятим в Афганістані.

  • Кадр із анімаційного фільму Добувачка

    Кіно: 10 фільмів про Афганістан

    “Добувачка” (2017)

    Схожий сюжет має і мультфільм ірландської студії Cartoon Saloon, заснований на романі “Добувачка” канадки Дебори Елліс. І тут рішуча дівчинка прикидається хлопчиком, щоб підтримати рідних. Однією з продюсерок стрічки була американська акторка Анджеліна Джолі. Мультфільм був номінований на премію “Оскар” у категорії “Кращий анімаційний фільм”.

  • Кадр із фільму Той, що біжить за вітром

    Кіно: 10 фільмів про Афганістан

    “Той, що біжить за вітром” (2007)

    В основі цього фільму німецько-швейцарського режисера Марка Фостера лежить однойменний роман Халеда Хоссейні. Він присвячений універсальним темам вини та спокути й розповідає про події останніх 50 років афганської історії: від падіння монархії та введення військ СРСР в Афганістан до масової втечі людей з країни і правління талібів.

  • Кадр з фільму Кандагар: жінка в бурці

    Кіно: 10 фільмів про Афганістан

    “Кандагар” (2001)

    У стрічці одного з видатних іранських режисерів Мохсена Махмальбафа ідеться про канадку афганського походження, яка повернулась на батьківщину, щоб врятувати сестру від самогубства. Прем’єра фільму на Каннському фестивалі 2001 року не привернула великої уваги. Однак після терактів 11 вересня у США світ захотів більше дізнатися про негаразди, з якими жінки стикаються в Афганістані.

  • Кадр із фільму О п'ятій вечора: жінки в бурках, які читають

    Кіно: 10 фільмів про Афганістан

    “О п’ятій вечора” (2003)

    Два роки потому на фестивалі в Каннах відбулася прем’єра фільму доньки режисера – Саміри Махмальбаф, ще однієї представниці “нової хвилі” іранського кінематографу. Сюжет її стрічки обертається навколо афганських жінок. Молода жінка з охопленого війною Кабула мріє стати президенткою та намагається здобути освіту після падіння режиму талібів.

  • Кадр із фільму У цьому світі

    Кіно: 10 фільмів про Афганістан

    “У цьому світі” (2002)

    Головні герої драми британця Майкла Вінтерботтома – двоє молодих афганців, які намагаються дістатись Лондона з табору для біженців у Пакистані. Фільм знято у манері документального кіно, непрофесійні актори зіграли самих себе у вигаданих ролях. Стрічка отримала “Золотого ведмедя” на Берлінале 2003 року та премію Британської академії кіно та телевізійних мистецтв за найкращий неангломовний фільм.

  • Кадр з фільму Уцілілий: морський котик у виконанні Марка Уолберга

    Кіно: 10 фільмів про Афганістан

    “Уцілілий” (2013)

    Фільм про війну Пітера Берга засновано на документальній книжці “морського котика” Маркуса Латтрелла. Ідеться про операцію “Червоні крила” американських військових в афганській провінції Кунар у 2005 році. Латтреллу, якого зіграв Марк Уолберг, єдиному з групи чотирьох “морських котиків” вдалось вижити після бою з талібами. А гелікоптер, висланий на допомогу американцям, було збито.

  • Кадр із фільму Рембо III

    Кіно: 10 фільмів про Афганістан

    “Рембо III” (1988)

    Дія третього фільму серії відбувається під час Афганської війни 1979-1989 років. Сільвестр Сталлоне у ролі Рембо вирушає до Афганістану, щоб врятувати колишнього командира з радянського полону. Твердження про те, що фільм спершу було присвячено “відважним моджахедам”, а після терактів 11 вересня формулювання начебто змінили на “героїчний народ Афганістану”, як заявляють фактчекери, – це міф.

  • Кадр з фільму Війна Чарлі Вілсона

    Кіно: 10 фільмів про Афганістан

    “Війна Чарлі Уілсона” (2007)

    Утім, США у часи президентства Рональда Рейгана направду підтримували моджахедів, що воювали проти комуністичного уряду Афганістану та радянських військ. Ключовим прихильником таємної операції з озброєння нерегулярних збройних угруповань виступав конгресмен від Техасу Чарльз Вілсон. Його в фільмі Майка Ніколса за сценарієм Аарона Соркіна зіграв Том Хенкс.

    Автор: Павло Мильников


Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>