Сестри по зброї: українські бійчині — про сексизм у армії, права жінок та 8 березня

Галина Клемпоуз допомагала військовим як волонтерка з кінця 2014 року. На той час вона була студенткою Харківського юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Вона подружилась із волонтерами з її рідного села на Рівненщині, а на початку 2015 вперше поїхала з ними у місце локації добровольчого батальйону — рівненського «Горинь», який стояв у Краматорську.

«Спочатку я просто передавала допомогу іншими волонтерами, а потім сказала — ні, я мушу поїхати сама і побачити все на власні очі», — розповідає Галина.

Дев’ятьох бійців батальйону нещодавно витягли з полону. Спілкуючись із ними, Галина, за її ж словами, відчула, що її світ перевернувся безповоротно.

«Я там усвідомила, що люди відмовилися від усього, заради того, щоб боронити країну. Після тієї поїздки я вже більше не зупинялась — поєднувала волонтерство і навчання, якщо щось пропускала — відпрацьовувала потім, і їхала знову й знову на Донбас».

Влітку 2016-го Галина поїхала під Дебальцеве, мала декілька днів підтримувати побратима, який лікувався від ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), але провела там 2 тижні, а згодом залишилася на фронті вже в ролі бійчині.

У серпні 2016 року підписала контракт із ЗСУ із поміткою «до кінця особливого періоду», служила у 54 бригаді. В університетській магістратурі їй дозволили вільне відвідування, а в лютому 2017 вже отримала диплом.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>