Українська економіка: незалежність чи неозалежність?

 

Передчасне відкриття національних економік зіграло злий жарт з багатьма державами. Результатом цього стали структурні шоки в низці галузей, які не змогли вчасно пристосуватися до вимог міжнародної конкуренції. Структурні зміни у таких непідготовлених економіках відбуваються практично некеровано та часто не відповідають стратегічним інтересам і потребам не тільки розвитку, а й економічної безпеки. Україна поповнила ряди таких інфантильних країн.

Досвід нових індустріальних країн та Японії — діаметрально протилежний. Тут ефективне включення до світової економічної системи забезпечувалося стратегією поступового, плавного допуску іноземних конкурентів на внутрішні ринки. Паралельно відбувалися галузеві протекціоністські заходи і активний розвиток власних експортних виробництв.

Як Україні знайти свій шлях у сьогоднішніх умовах?

Для початку озвучимо діагноз — це консервування структурної залежності України, яке триває з низки причин:

— залежність від імпорту обладнання і сировини для розвитку власних галузей промисловості;

— високий рівень енерговитратності виробництва;

— монополізація міжнародного ринку, де працює залізне правило — заниження цін на сировинні товари та підвищення цін на готові вироби;

— ефект Ванека—Райнерта, згідно з яким у разі штучно запровадженої вільної торгівлі відразу руйнуються найрозвиненіші економічні сектори країни;

— обмежені можливості (перш за все фінансові) для створення власних ТНК, політична неспроможність держави та персональна — українських власників ТНК — використати їх у ролі стартових майданчиків для створення експортних кластерів;

— базові фінансові асиметрії, що полягають у різному доступі до коштів внутрішнього та міжнародного фінансування;

— макроекономічні асиметрії, що призводять до неможливості автономії макроекономічної політики держави.

Левова частка цих причин належить до рис насильницької залежності, що є ознакою другої хвилі глобалізації. Не будемо впадати в конспірологію, але матимемо на увазі, що її складові продовжують формувати українське сьогодення. Мова йде про залежність через механістичне втілення ідей вільної торгівлі, впровадження доларової гегемонії та створення інституцій Бреттон-Вудса, феномен боргової пастки та нав’язування програм структурної адаптації.

Не забуваймо і про примусову конкуренцію — “дитя” неоліберальної епохи. Через механізми жорсткого ціноутворення та надмірного інвестування (порівняно з попитом) у розвинених країнах обмежуються можливості України маневрувати у глобальній торговій системі.

Глобальні ризики

Глобалізація і транснаціоналізація фактично виводять економічне життя окремих країн за межі національного регулювання. Уряди цих держав втрачають можливості національної макроекономічної політики. Це спонукає їх сліпо приймати рішення в межах сучасних світових тенденцій і погоджуватися на міжнародне узгодження найважливіших правил регулювання врозріз із національними інтересами.

Варто пам’ятати, що отримання технічної, фінансової, консультативної допомоги також “підкріплене” комерційними інтересами країни-донора. На тлі залежності національної банківської системи від зовнішніх потоків капіталів це лише загострює фінансову залежність і боргову безпеку країни.

Відсутність глобальних і слабкість національних механізмів регулювання потребує нових підходів в інтеграції до глобальної економіки. Але для цього варто відповісти на три принципові запитання:

1. На якій теоретичній базі буде заснована сама антикризова програма — на домінуючій сьогодні неоліберальній чи все ж таки альтернативній концепції?

2. Кому потрібно надавати допомогу:

— населенню (автори статті вказують на обмеженість цього інструменту і його дискредитацію монетаристами);

— фінансовим інститутам (через корупційність не спрацьовує вже вкотре);

— реальному сектору (перспективно, бо об’єднує фінансування виробництва і споживання через збільшення виплат у вигляді зароблених зарплат, а не через пільги);

— муніципалітетам, розвиваючи їхню інфраструктуру (новий інструмент, що може спрацювати в умовах реального самоуправління)?

3. Якими каналами має надходити допомога:

— кредити та інші грошові вливання, зниження податків, базової відсоткової ставки, державні гарантії, девальвація валюти;

— зміна митних тарифів (слабко реалістична через низькі ставки після вступу до СОТ і приєднання до угоди про вільну торгівлю з ЄС);

— державні замовлення на товари, роботи і послуги (реалістично, але лише за умови подолання корупції)?

Україні з об’єктивних обставин доводиться мати справу з низкою супутніх викликів. З одного боку, наявний дефіцит енергоносіїв, а з іншого — структура промислового виробництва енерговитратна. Це неодмінно корелюється зі складними відносинами залежності у політичній площині, а жорсткий курс країни у бік Європейського Союзу позначається на втратах політичного рейтингу правлячої еліти України. Передусім це виражається у площині соціального самопочуття громадян, а також у гуманітарному секторі — запропоновані партнерами кроки є непопулярними і часто суперечливими. Йдеться про супроводження стабілізаційних кредитів МВФ низкою обмежувальних політик, які відповідають задекларованим “реформам”. До цього додаються (у зв’язку з недосконалою структурою промисловості) не врівноважені можливості держави в експортно-імпортному векторі. Ще “на вчора” потрібне впровадження національної індустріальної політики, яка зменшить кон’юнктурну залежність, сприятиме створенню робочих місць і продукуванню доходів.

Для забезпечення економічного зростання в довгостроковому періоді визначальними факторами виступатимуть науково-технічний прогрес, освіта, оновлення виробництва. Не дарма в Європі під терміном industrialpolicy вже давно розуміють не традиційні для нас вугільну чи металургійну промисловість, а науку і освіту.

Щоб досягнути накреслених цілей, на нашу думку, потрібно:

1. Посилити переговорну позицію України в міжнародних перемовинах.

Спираючись на практику розвинених країн світу, необхідно впровадити в посткризовий період принципи так званого неопротекціонізму. До його інструментів належать політика кількісного пом’якшення (стимулювання економічної активності через зростання пропозиції грошей і здешевлення кредитних ресурсів), конкурентні девальвації (цікавим є досвід японської “абеноміки”), відмова від лібералізації короткострокових потоків капіталів (КНР).

Форсмажорність викликів, що постали перед Україною, потребує:

— добровільного обмеження імпорту (як це колись вимагали від Японії США);

— безоплатного надання технологічної допомоги (свідомо не пишемо “технічної”, яка себе дискредитувала);

— розширення доступу українських товарів на ринки ЄС і США навіть на етапі недотримання вимог стандартизації (за окремими групами товарів, де такі відмінності в стандартах не є критичними, адже відомо, що самі по собі стандарти є так званими нетарифними інструментами регулювання зовнішньоекономічної діяльності);

— включення американськими та європейськими компаніями українських партнерів у ланцюги створення додаткової вартості (політична доцільність);

— пом’якшення переліку рестрикційних вимог, що висунуті перед нами. Наполягати на тому, що всі розвинені країни реалізують експансіоністські стабілізаційні програми (розширення грошової маси, здешевлення кредитних ресурсів, створення робочих місць і т.ін.).

2. Шукати альтернативні ринки збуту товарів.

Певне зачарування угодою про ЗВТ з ЄС призводить до ігнорування Африки, КНР та Індії. Делі за 5–7 років отримає так званий демографічний дивіденд, який дасть змогу пережити досвід економічного дива КНР, спрямувати акцент експортної експансії в країни Африки та Близького Сходу.

3. Усвідомити, що досвід реалізації програм скорочення дефіциту бюджету за лекалом, що пропонується Україні, був успішним лише у разі надходження в країну прямих іноземних інвестицій. Тому доцільно вимагати від зарубіжних партнерів, що наголошують на необхідності приватизації державних підприємств, здійснення прямого інвестування з відповідними гарантіями утворення нових робочих місць.

Отже, український патріотизм зразка ХХІ ст. не має обмежуватися зовнішніми атрибутивними ознаками, а повинен стати глибинним за суттю інструментом відбудови України.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>