Чи добре там, де нас немає? Блог Наталії Гузенко

Запитайте у звичайного француза, що він знає про нашу країну і після співчутливого погляду, рідко хто зможе сказати щось зрозуміле про нашу кухню або мистецтво. Культурна дипломатіє, де ти?.

Ах, Франціє! Замки, вино, мистецтво, наряди, парфуми, вишукані страви… Чи варто продовжувати список того, чим захоплює нас ця країна? Здається, що нам багато чого про Францію відомо. А що ж відомо французам про нас?

Коли з інформаційних зведень пішли новини про бойові дії, розповідати про Україну стало нічого. Запитайте у звичайного француза, що він знає про нашу країну і після співчутливого погляду і декількох доброзичливих фраз про наше поточне нелегке становище, рідко хто зможе сказати щось зрозуміле про нашу кухню, про наші вина, про наші замки, про наше мистецтво.

Культурна дипломатіє, просвітнице інших народів про культуру рідної країни, де ти?

Ми так прагнемо в Європу, але чому нічого не розповідаємо їй про себе?

Мовчання – золото, але краще, якщо це золото красномовно виблискує в самому серці Парижа, вирішили в Московському патріархаті. І відкрили минулого року церкву неподалік Ейфелевої вежі.

У Центрі сучасного мистецтва Помпіду пройшла величезна виставка, присвячена радянському і російському авангарду, всі роботи якої були передані Центру. У залах основних колекцій розмістили експонати на тему «Мистецтво і влада», де можна було побачити арт-пропаганду післяреволюційних років.

По-справжньому ж Париж збожеволів від виставки «Сергій Щукін: ікони сучасного мистецтва», що об’єднала в стінах Фонду Louis Vuitton зібрання російського колекціонера з Ермітажу і Музею ім. Пушкіна. Через наплив відвідувачів експозицію продовжили на два місяці. Серед знайомих французів виявилися і такі, хто під враженням від побаченого і почутого, зачаровані Щукіним, вирушили до Санкт-Петербургу і Москви.

Відмінна робота! А що ж Україна? Девіз нашої культурної дипломатії – немає грошей. Припустимо.

Саме час познайомити вас із Культурним центром України в Парижі. Маєток, у якому він розташований, знаменитий. Саме в ньому вирішив «схаменутися» Ален Делон, коли оселився там з Ромі Шнайдер. Ідеальне розташування в центральному районі французької столиці, оплачуване з кишень українських платників податків, дозволило б Центру стати місцем сили української культури.

Дело, как вид им, не только в деньгах. Дело в головах

На його трьох поверхах могли б проходити виставки, лекції, конференції. Тут міг би бути книжковий магазин, що розповідає французам про нашу культуру. Все це могло б бути, але, на жаль… Цього немає.

Є Ірена Карпа, аташе з питань культури, з приходом якої в Центрі, на щастя, почали проходити дійсно пов’язані із сучасною українською культурою заходи.

Нарешті українські дизайнери змогли знайти притулок в Культурному центрі власної країни. Цікаві проекти дали хороші результати – завдяки потраплянню до офіційних календарів міжнародних подій українців відмітила зарубіжна преса.

Але чи зможе Ірена, одна людина, змінити систему?

Всі витрати дизайнери повинні брати на себе – від купівлі туалетного паперу до оплати участі у виставці, інформаційних брошур, авіаквитків і доставки своїх робіт. В особистих бесідах багато хто задається питанням «навіщо я це роблю», адже участь у виставках і шоурумах в кращому випадку дозволяє окупити витрати. Але ці патріоти хочуть, щоб про нову, сучасну Україну знали в світі. Хіба цього ми так бажаємо?

Вражає, але адміністрація Центру і тут знаходить спосіб стримати запал ентузіастів. З трьох моїх спроб відвідати три різні виставки, лише одна увінчалася успіхом. У перший раз мені вдалося увійти до будівлі, але дизайнерів уже змусили відвезти свої об’єкти на день раніше через дитячі суботні заняття. Іншими словами, людей, що показують світу досягнення нашого промислового дизайну, в суботу, день, коли побачити їх роботи може найбільша кількість відвідувачів, виставили з Центру заради того, щоб українські діти, які проживають у Парижі, могли відвідати свої заняття.

Вдруге двері до Культурного центру попросту були замкнені. День був робочий, я наполегливо подзвонила в усі три дзвінки. На моє запитання учасникам проекту, чому неможливо було потрапити на виставку, я отримала відповідь: «Запитайте у працівників Центру».

Працівники Центру? Хто ви? Директор? Завгосп? У чому ваша місія? Хто спускає вам директиви про вашу діяльність? Хіба Культурний центр України не повинен працювати на благо країни? І якщо вже все впирається в гроші, то варто сказати, що в середньому квадратний метр житла за цією адресою коштує майже 11 000 євро. Чи окупаються ці вкладення?

Поточна виставка Центру Salutations de Kyiv хороша лише тим, що назва нашої столиці написали в правильній, української транслітерації, хоча організована вона з метою відсвяткувати 25-річчя дипломатичних відносин між Україною та Францією, а ще безвізовий режим з Європою.

Роботи художників Юрія Вакуленка та Альберта Фельдмана, а також знімки фотографа Сари Атлас покликані, як повідомляє нам сайт Центру, «скоротити дистанцію» між Парижем і Києвом. Хто вибрав цих художників для подібної місії? Сайт переконує французів, що вони імениті та визнані. Ймовірно. Але ким? Чи була зібрана компетентна комісія, яка вирішує, хто буде представляти Україну у Франції?

Як можливо скоротити дистанцію, якщо французькою мовою інформація навіть про цю виставку з’явилася виключно на сайті Центру? Хотілося б вірити, що новини цього сайту – перше, що читають парижани вранці.

Ніхто не працює з пресою? Ймовірно. Нема грошей. Немає подій. Нема новин. Немає країни.

Шекспірівське питання «бути чи не бути» державні чиновники, в чий обов’язок входить займатися питаннями культури, перетворили в оксюморон – «бути і не бути».

Судіть самі.

Французи стежили за Євробаченням у Києві, але інших передач про нашу країну не було. Спромігся б хтось скористатися моментом, щоб на хвилі інтересу до пісенного конкурсу, запропонувати документальні, художні фільми, передачі, пов’язані з українською культурою? ARTE, France Culture! Ні, не чули.

Зайдіть до зали російського живопису XVIII століття в Луврі. Чиї роботи ви там знайдете? Володимира Боровиковського. Місце народження – Ніжин, поруч в дужках надруковано «Україна». Дмитра Левицького. Місце народження – Київ. Без дужок. Без України. Як думаєте, стежити за тим, щоб країна народження художника була вказана правильно в найбільш відвідуваному музеї планети, входить до компетенції нашої країни?

Повірте, цю дивну суміш під назвою «Росія», куди однієї гребінкою зметені дореволюційна Російська імперія, СРСР, сучасні Російська Федерація і Україна, ніхто тут і не намагається розбирати на складові. Наприклад, на виставці «Ольга», присвяченій дружині і музі Пікассо, Ольга Хохлова виявляється «народилася в Ніжині, Росія, тепер Україна». Немов, це ми відтяли Ніжин у сусідів.

Поки за справу з нашого боку не візьмуться справжні культурні дипломати, сприйняття України як «країни-про-яку-ми-знаємо-але-не-розуміємо-звідки-вона-взялася» не зміниться. На жаль, у звичайного француза ясного бачення про Україну та її культуру немає. У той же час у культурі самої України відбувається безліч цікавих подій. І їм давно вже пора б перетнути кордони. Чи зацікавлене сьогоднішнє керівництво країни щось міняти?

Довгий час відповідь напрошувалася невтішна, але кілька днів тому з’явилася надія. МЗС України оголосив про створення в 2018 році Українського інституту, організації, “яка просуває бренд “Україна” на міжнародному рівні і сприяє підвищенню культурного профілю країни в світі”. Якщо за роботу візьмуться компетентні люди, обрані для цієї роботи, як обіцяє МЗС, в результаті відкритих конкурсів, то в України з’явиться шанс посісти гідне місце серед інших європейських культур.

У протилежному випадку чудова садиба Українського культурного центру в Парижі буде пустувати. Справа, як бачимо, не тільки в грошах. Справа в головах.

Новое Время запрошує на лекції наших відомих колумністів Діалоги про майбутнє. Детальна програма тут

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>