Які економічні перспективи України у 2021 році?

Рік тому, на початку 2020 року я писав, що значні економічні досягнення України за попередні дванадцять місяців були недооцінені й заслуговували набагато більшого визнання. Я також стверджував, що у 2020 році треба подбати про очищення правоохоронних органів, вдосконалення державного управління та відкриття нових ринків.

Тим часом тодішній прем’єр-міністр Олексій Гончарук оголосив зростання ВВП на п’ять відсотків метою 2020 року, а також щорічний приріст до семи відсотків у наступні роки. Я оцінив його цілі як розсудливі. На той час загальний настрій був у цілому оптимістичний.

На жаль, нічого цього не сталося.

Натомість ВВП України впав приблизно на п’ять відсотків у 2020 році. Основною причиною, звичайно, була пандемія COVID-19, яка змусила український уряд згорнути більшу частину економіки у другому кварталі.

Іншою ключовою причиною такого різкого економічного спаду було рішення президента Володимира Зеленського звільнити реформаторський уряд у березні 2020 року. Потім він продовжив усувати з керівних посад в його адміністрації всіх реформаторів, що залишились, не вдаючись до нових реформаторських ініціатив. Натомість оновлений Кабінет міністрів Зеленського зараз нагадує групу випадкових управлінців, які можуть бути замінені в будь-який момент.

У 2021 році розумно очікувати, що економіка зросте приблизно на п’ять відсотків, але це буде лише відновленням. Це прогнозоване зростання відображає суму, на яку економіка скоротилась минулого року, і причини цього полягають не тільки в локдаунах. Порівняно з іншими країнами, Україна непогано впоралась під час кризи коронавірусу, але це не через економічну політику уряду.

Ключовою причиною відносно стійких економічних показників України у 2020 році був макроекономічний розвиток країни, що був кращим, ніж очікувалось. Під кінець року міжнародні валютні резерви зросли до 28,5 мільярдів доларів США. Це найвищий рівень із 2011 року, перед тим, як Віктор Янукович почав грабувати країну.

Зростання валютних резервів стало можливим тому, що Україна отримала несподівано вигідні результати від зовнішньої торгівлі. Умови торгівлі для України суттєво покращилися у 2020 році, бо зросли ціни на первинний експорт, такий, як сільськогосподарські товари, залізну руду та сталь, тоді як ціни на імпорт енергії впали. Це дало змогу Україні досягти поточного позитивного сальдо, що дорівнює чотирьом відсоткам ВВП, тоді як зазвичай у неї дефіцит близько трьох відсотків ВВП. Цей одноразовий ефект навряд чи повториться.

Іншою причиною макроекономічної стабільності України є те, що міжнародний туризм майже зупинився протягом 2020 року. Це позитивно вплинуло на економіку, оскільки українці зазвичай витрачають набагато більше за кордоном, ніж країна отримує від туристів, які приїжджають. Минулого року Україна зачиняла ресторани, готелі та бари на тривалі періоди, але ці послуги надають роботу меншій частці робочої сили в Україні, ніж деінде. Якщо коротко, Україна пережила багато найпоширеніших негативних наслідків пандемії, але вплив був слабшим, ніж в інших країнах.

Найважливішою інституцією в основі економічних досягнень України протягом останніх шести років був Національний банк. Він знизив інфляцію завдяки відповідальній грошово-кредитній політиці та закрив більше від ста нечесних банків у рамках комплексної реформи. Завдяки цим заходам курс гривні стабілізувався й навіть подорожчав у 2019 році.

На жаль, добрі справи часто караються. Тоді як більшість іноземних економічних спостерігачів вважають роль Національного банку після 2014 року найбільшим досягненням усієї програми реформ, адміністрація Зеленського вирішила сприймати це як помилку. Упродовж перших місяців 2020 року орієнтована на рентні прибутки українська еліта закликала до нижчих процентних ставок, нижчих обмінних курсів та вищої інфляції, щоби заробляти більше, а робити менше. На жаль, голос народу, чиї заробітки в доларах стагнували, був проігнорований.

Як не дивно, головною метою уряду стало зменшення незалежності Національного банку, найбільшої історії успіху країни. Він це зробив шляхом відставки реформаторської команди Національного банку. Проте Міжнародному валютному фонду вдалося відмовити український уряд повертати збанкрутілі банки попереднім власникам і вдалося переконати владу підтримувати сувору грошово-кредитну політику.

У 2020 році Україна опинилася в складній дилемі щодо «зелених тарифів». За Януковича Україна була однією з багатьох європейських країн, які запровадили високі «зелені тарифи», щоби стимулювати інвестиції у вітрову та сонячну енергію. Це допомогло залучити значні прямі інвестиції в Україну. Проте у 2020 році український уряд не знав, що робити з цими високими тарифами. Він занадто довго чекав, що залишило державну заборгованість на рівні 1 мільярда доларів США. Є багато аргументів щодо плюсів та мінусів законів України про ціни на електроенергію, але заборгованість – це завжди помилка. Ставлення уряду до цих боргів утримало іноземців від інвестування в Україну взагалі.

Щодо майбутнього – найгіршою економічною проблемою України залишається відсутність прав власності, що і далі перешкоджає будь-яким інвестиціям. Судова реформа мала стати головним завданням уряду Зеленського у 2019 році, але з моменту звільнення попереднього генерального прокурора в березні 2020 року все йде у зворотному напрямку. Упродовж другої половину 2020 року нібито корумпований Конституційний суд безжально розібрав всю структуру антикорупційних інституцій, впроваджених із 2014 року. Президент Зеленський справедливо проти цього протестував, але досі не показав, що справді може щось зробити, щоби протистояти обурливим діям Конституційного суду.

Недоліки верховенства права в Україні продовжують негативно впливати на всю економіку. Навесні 2020 року український парламент ухвалив довгоочікуваний законопроєкт про земельну реформу, що відкрило шлях до ринку сільськогосподарської землі. Чи стане ця реформа ефективною без надійних прав власності? Багато інвесторів досі залишаються непереконаними. Натомість іноземці продовжують із радістю купувати українські облігації. Цей ентузіазм відображає високу ціну, яку Україна платить через правову невизначеність.

З початком 2021 року макроекономічна стабільність країни здається міцною, але мало хто наважується інвестувати в Україну. Без судової реформи або збільшення інвестицій мало підстав очікувати будь-якого економічного росту понад доходи очікуваного відновлення після пандемії коронавірусу.

Передрук з дозволу «Атлантичної ради» США

Андерс Ослунд – старший науковий співробітник «Антлантичної ради» (Atlantic Council), американського неурядового аналітичного центру. Його крайня книга – «Russias Crony Capitalism: The Path from Market Economy to Kleptocracy».

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>