Ігор Бураковський, доктор економічних наук, професор

Ми – частина світового господарства, і гроші, які ми не повертаємо, це гроші когось іншого, інших банків, інших платників податків. Далі починає працювати механізм двосторонніх переговорів – переговорів стосовно приватного боргу, тобто стосовно запозичень держави у приватних позичальників у тих чи інших форматах, і переговорів щодо офіційного боргу, тобто запозичень у інших держав, міжнародних організацій.

Практика свідчить, що з дефолтною країною протягом 2-3 років мало хто має справу на міжнародних ринках капіталу. Люди, які готові купувати наші цінні папери, вимагають дуже жорстких гарантій та пропонують дуже низькі ціни. Фактично на 2-3 роки закривається ринок і довгострокового позичкового капіталу для країни, і позичкового капіталу для компаній. Якщо в економіці дефолт, то компаніям важко жити в цій економіці, а тому – хто ж буде позичати їм гроші?  І, нарешті, дефолт ускладнює співпрацю з міжнародними інституціями.

А співпраця між Україною і МВФ за інших рівних умов – це певний сигнал для інших інвесторів. Європейський банк реконструкції та розвитку, Світовий банк, Європейський інвестиційний банк, який сьогодні розширює свою присутність в Україні, –  для них принципово важливо розуміти, що відбувається на макрорівні в сфері економічної політики країни. Співпраця з МВФ, це, звичайно, не автоматична, але в усякому разі є важливою його передумовою.

А якщо вже повернутися до результатів співпраці з МВФ, то в ідеалі її механізм виглядає дуже просто: ми беремо на себе зобов’язання і їх виконуємо. На практиці, ми беремо на себе зобов’язання, а отримавши гроші, починаємо пояснювати, чому ми їх не виконуємо, з усіма негативними економічними наслідками.

– Місія приїде восени? Будемо ми співпрацювати далі?   

– Будемо сподіватися, але ситуація є непростою. З одного боку, у нас є позитивні зрушення та ознаки стабілізації. Україна зробила багато з того, про що ми домовлялися з Міжнародним валютним фондом. Так, НАК «Нафтогаз» уперше закінчив фінансовий рік з плюсом, здійснені певні зміни в фінансовій системі, формуєтся нова система державних закупівель тощо.

Але залишається велика кількість проблем, пов’язана і з державними фінансами, корупцією, реструктуризацією державних підприємств. Пенсійна, медична та деякі інші реформи гальмують.

– Чому ця реформа не відбувається?

Реформа системи соціальної допомоги є «технологічно» складною та політично небезпечною для реформаторів

– Питання соціального захисту завжди були і будуть непростими. Ми створили надзвичайно складну систему соціального захисту, Сьогодні в Україні нараховується кілька десятків категорій населення, які мають право на ті чи інші види соціальної допомоги. Така система є складною для управління, витратною та неефективною.

Найсвіжіщий приклад. Ми сьогодні воюємо з Росією. Ясно, що ми повинні соціально забезпечити наших військових, так? Є відповідні рішення. Але, на жаль, є проблеми з виплатами. Хоча б, здавалося, що тут немає якоїсь проблеми – конкретна категорія реципієнтів, всі в суспільстві згодні, що цим людям треба допомагати, виділено бюджетні кошти, але гроші не доходить до свого споживача. Очевидно, що в цьому та інших аналогічних випадках система ефективно не спрацьовує. Якщо ми маємо окрему «бухгалтерію» по різних категоріях населення, то така система завжди даватиме технічні збої. Це перший момент.

Другий момент має політичний характер. Будь-які соціальні реформи, особливо в умовах кризи, в умовах війни, тією чи іншою мірою пов’язані з секвестром, скороченням виплат, або зміною правил надання цих виплат. Рівень соціальної напруги в період криз у суспільстві завжди високий. Давайте чесно говорити, що люди в масі своїй все міряють через свій гаманець. І це нормально. Але за таких умов критично важливого значення набуває наведення порядку з виплатами.

Так лише нещодавно ми взагалі створили повноцінний реєстр тих, хто має право на допомогу. Зазвичай, у нас була система, де ми не знали, кому ми платили гроші, у нас не було точного списку людей, де можна було б у режимі реального часу подивитися, хто що отримує. А звідси виникла проблема нецільових платежів та просто зловживань.

Я впевнений, що справжнім реформатором в Україні буде не тільки той, хто подолає корупцію, а той, хто реформує нашу соціальну сферу.

Але крім соціальних виплат є багато об’єктивних обставин, які економічно зрозумілі, але соціально дуже чутливі. Наприклад, наша комунальна нфраструктура – труби, дроти тощо – є зношеною. І хто повинен платити за те, щоб вона була відновлена? Очевидно, що саме ми, споживачі, так чи інакше маємо покрити відповідні видатки – або через податки, або через комунальні тарифи. Це економіка. А в соціальному плані хтось хоче підвищення тарифів?

Є ще одна сторона цієї проблеми – якщо ціни не будуть порівняно високими, ніхто не буде економити воду, ніхто не буде економити електрику, ніхто не буде шукати альтернативні джерела енергії (ставити сонячні батареї) і т.д. Таким чином, реформа системи соціальної допомоги є «технологічно» складною, а з іншого боку – політично небезпечною для реформаторів. До того ж, рівень популізму також є дуже високим.

КОЖЕН ОЛІГАРХ ДУМАЄ, ЩО ДЕОЛІГАРХІЗУЮТЬ НЕ ЙОГО, А СУСІДА

– Я сама була в шоці, коли Яресько прибрала якісь там сніданки в школах чи обіди, дешеві (це ж корупційна діра), нікому вони не потрібні з тих сімей, де діти нормально харчуються – було обурення у Фейсбуці. Я тоді написала статус: чи ви дійсно народжуєте дітей, розраховуючи на шкільні сніданки для них?

– Я думаю, що дітей треба годувати, але організація такого харчування – це вже справа, безпосередньо, самої школи та батьків. І як це буде організовано, залежить від конкретних умов на місцях. Я, особисто, не вірю в спроможність держави створити єдину централізовану систему ефективного забезпечення всіх дітей безплатним харчуванням у школі.

Ця пільга має діяти тільки для багатодітних родин, три дитини мають право…

– Це абсолютно правильно, треба думати, як допомагати багатодітним родинам, соціально незахищеним верствам населення. Тут два варіанти – давати централізовано молоко в школі чи надавати цільову фінансову допомогу.

Візьмемо, наприклад, американську систему. Для допомоги окремим категоріям населення видаються продовольчі талони. З цими талонами сім’я, наприклад, на суму в 500 доларів в супермаркеті купує те, що потрібно, розраховується цими талонами, а власник крамниці потім отримує від держави відповідну суму грошей. Але використання талонів має обмеження – не можна купувати, наприклад, горілку або мобільний телефон. А за зловживання цими талонами передбачено конкретне покарання. І це називається цільова допомога.

– Рік тому Президент оголосив курс на деолігархізацію. Сьогодні, через рік, чи не головний антикорупціонер країни Сергій Лещенко сказав, що програму провалено. Як по-вашому, що вдалося, що не вдалося?

Деолігархізація є багато в чому суто політичним гаслом, практична реалізація якого не є очевидною

– Сама ідея деолігархізації країни є політично дуже привабливою. Вона відповідає очікуванням суспільства, в тому числі й олігархів. Останні думають, що сусіднього олігарха «деолігархізують», а я залишусь. Мені здається, що деолігархізація є багато в чому суто політичним гаслом, але його практична реалізація не є очевидною. Як би ми особисто не ставилися до олігархів, але, якщо по суду не доведено, що їхні статки були результатом якихось оборудок, хоча може ми й відчуваємо якісь негаразди та навіть володіємо інформацією про зловживання, але приватна власність священна, що ми там не говорили б. До всіх громадян слід ставитись однаково.

Другий момент полягає в тому, що мова йде про великі підприємства, на які припадає приблизно 50% нашого промислового випуску. З одного боку, це олігархи, яких ми не любимо, з іншого боку, це виробничі комерційні структури, які багато в чому визначають розвиток української економіки. Можна подискутувати, якою має бути структура української економіки, але факт залишається фактом – у ній сьогодні домінують великі підприємства.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>