Інструктори з Америки говорили, що це була найкраща …

Інструктори з Америки говорили, що це була найкраща спецоперація, —  «кіборг» про оборону ДАП
Фото: Український інтерес / Аліна Коломієць

Володимир «Воха» Корнієць — боєць 3-го окремого полку спеціального призначення. Військовий був у Донецькому аеропорту від самого початку боротьби за нього.

У Львові чоловік разом з побратимами презентував комікси про «кіборгів». Принагідно, Дивись.info дізналася історію героя.

Про час перебування у Донецькому аеропорту Володимир розповідає з гумором. Каже, що інакше просто не можна. Не можна було ані там, на летовищі, ані тут тепер. Він — той, хто першим відкрив вогонь по супротивнику — вистрелив з даху старого аеропорту. Утім каже, що до того моменту ні він, ні його побратими навіть не думали, що може початися війна.


Володимир Корнієць. Фото: Новомиргород

«Вночі з 5 на 6 квітня нас підняли по тривозі і кинули в аеропорт. Ми мали з донецькою «Альфою» штурмувати Донецьку облдержадміністрацію. Але штурм не відбувся, бо вся «Альфа» перейшла на їхню сторону. Залишилося тільки двоє людей, які взяли пару гвинтівок і втекли до нас в аеропорт», — згадує «Воха».

За словами військовослужбовця, спочатку в аеропорту чергували 250 людей. Усім їм віддали наказ обороняти стратегічний об’єкт будь-якою ціною, але без єдиного пострілу. У новий термінал озброєних людей не пускали, адже тоді він іще працював — там були цивільні. Зрештою, до 26 травня в аеропорту лишилося всього 73 військовослужбовці. Інших, згадує Володимир, «перекинули» на інші позиції.

«О першій годині ночі 26 травня пролунала тривога — у новий термінал зайшли терористи. Їх провів зрадник із СБУ, який мав картку доступу до всіх дверей. Нас у самому терміналі було 20-30 осіб. Після тривоги на дах старого терміналу з нашого боку вийшло кілька осіб. Я мав рахувати, хто заходив на дах нового терміналу», — розповідає військовий.

За словами «Вохи», чергувати там було важко, адже старий термінал був на півтора-два поверхи нижчий від нового. Відповідно, сховатися майже не було де. Єдиною «стіною» слугувала бетонна плита, заввишки 30-40 сантиметрів.

«З боку противника на дах піднялося 40 осіб, які занесли 10 «Джмелів» — вогнеметів, які є на озброєнні тільки в російської армії. Невдовзі до нас прислали підмогу на вертольотах. І коли я побачив, що з боку терористів піднялася людина і почала «вести» наш вертоліт, я у паніці почав кричати, що його будуть збивати. І почав стріляти. А потім почали й інші», — додає «Воха».

Запеклий бій з того часу тривав майже без перестану чотири дні.


Комікс “Кіборги. Початок”. В основі історії — спогади Володимира Корнійця зокрема. Фото: Федеральное агентство новостей

«Інструктори, які до нас прилітали у полк, американці, говорили, що це була найкраща спецоперація. За чотири дні бою у нас було двоє легкопоранених, вбитих — нуль. Зі сторони ворога було чотириста вбитих і чотириста поранених», — підкреслює боєць.

Він також наголошує: якщо з боку України були молоді, «необстріляні» хлопці, то з боку РФ воювали інструктори, зокрема, які пройшли не одну війну і не мали більше як 5-6 осіб втрачених за цей час. В аеропорту вони втрачали вбитими по 20 і більше людей на день.

На питання, як так вийшло, що менше сотні українських військових успішно тримали оборону проти тисячі озброєних до зубів супротивників, «Воха» лише знизує плечима. Ту саму відповідь він дає і на питання, чому вони так відчайдушно боролися. І стиха всміхається.

На допомогу тут приходить координаторка ГО «Вірні традиціям» з позивним «Док». Волонтерка каже, що загарбники просто не очікували, що їм взагалі хтось чинитиме спротив. Вони були переконані, що «кіровоградці» стріляти не будуть. Навіть робили селфі на даху терміналу. Однак вийшло інакше, ніж очікували. А от найчастіше на питання, чому хлопці їдуть в аеропорт, вона чула відповідь: «Бо треба поміняти пацанів».

«Я ніяк не могла зрозуміти, ну чому вони їдуть і їдуть на це летовище. Але відповідь завжди була одна. Це одна з рис, яка відрізняє нашу армію від інших», — додає «Док».

Боєць також каже, що озброєння у ворога було у п’ять разів кращим. Хоча і наші хлопці теж мали дещо при собі.

«Ми їхали туди на штурм ОДА. У кожного контрактника прописаний свій боєкомплект. Хлопці, що прибули на підмогу, також прилетіли зі зброєю», — згадує військовий.

Запускали тих, хто їхав на ротацію в аеропорт, через сепаратистський блокпост. Там новоприбулих обшукували на наявність зброї. З собою можна було провезти лише кілька прописаних у списку одиниць. Тому і зброї з часом все одно меншало. Скорочувалася кількість і людей. Коли з ДАПу вивозили поранених, на заміну їм прибувала менша кількість бійців.

«Воха» каже, що під час служби там він із побратимами бачили чимало «двохсотих». Однак це не стільки підривало дух, скільки мотивувало ще більше до того, щоби воювати.

«Чим більше ми бачили наших хлопців вбитими, тим сильніше ми рвалися у бій», — зазначає Володимир.

Про забезпечення спорядженням на війні говорить стисло, але емоційно. Не було майже нічого. Перші місяці замість наметів доводилося спати у самозведених з клейонки халабудах. І зазначає, що якби не волонтери, невідомо, чим би усе скінчилося.

«А от з харчуванням в аеропорту було більш-менш нормально. Принаймні, на початку. Просто я був не тільки в аеропорту і тому можу порівнювати. Нас після летовища перекинули під Слов’янськ. Там для мене були і завдання тяжчі, і умови — ще ті. Доводилося їсти одну консерву на 14 людей у день. Навіть води майже не було — збирали, з чого могли. В аеропорт доставляли їжу, а туди — ні».


Фото: Український інтерес / Аліна Коломієць

Каже, що першу допомогу, яку передали американці, взагалі довелося відбивати у сепаратистів, адже їм її хтось продав, замість того, щоби доставити українським військовим. Із їжею пов’язана і смішна історія, щоправда, відбулося це не у Донецькому аеропорту.

«Коли нас під Слов’янськ кинули, ми у місті взяли на два дні їжі на 14 людей. А були там два тижні. Так от в один із днів відкриває заступник командира мого відділення тушонку, дивиться, а там цицька від корови. Тушонка така… Всі голодні, але всі відмовляються. Він один запихає її до рота і не може пережувати. Сміялися з того, аж сльози лилися», — каже «Воха» і знову заливається сміхом.

Наразі чоловік в АТО не повертається, але зазначає, що готовий буде це зробити за потреби. Загалом він обороняв Донецький аеропорт протягом 120 днів.

Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>