​Війна артилерії: чи дійсно росіяни переважають нас в 10 разів?

Для аналізу візьмемо ділянку від Білогорівки до Тошківки, тобто Сєвєродонецький напрямок та частину Ізюмського. 

Операція українськими силами там завершена, підрозділи Сил оборони відступили, тому наш аналіз не стосується актуальної обстановки та не завдасть шкоди. Інформація щодо структури та озброєння легко знаходиться у Вікіпедії.

Скористаємось картою, складеною Jomini of a West (американський експерт, який складає карти бойових дій україно-російської війни, – LB.ua) 11 червня, та спробуємо встановити, скільки артилерії сторони теоретично могли мати на ділянці, яку ми обрали.

З боку агресора до бойових дій були залучені 35 омсбр 41 армії, 34 омсбр 49 армії, 2 мсд 1 танкової армії, 68 танковий полк 150 мсд 8 армії, батальйонні тактичні групи, сформовані з чеченських бойовиків та приватної військової компанії «Вагнер». Два останні формування власної артилерії мати не повинні, але регулярно застосовують міномети, тому вважатимемо, що кожна їх БТГр має мінометну батарею. Якщо припустити, що російське угруповання діє у традиційній організаційно-штатній структурі та застосовує традиційну тактику, то воно може мати до 867 гармат, РСЗВ та мінометів, а з урахуванням орієнтовних втрат у 20% (ми не знаємо точної цифри, тому припустимо), то справного озброєння та боєздатних обслуг має бути десь 693.

З українського боку ми бачимо на карті дві мотопіхотні, дві десантні, одну механізовану, одну гірсько-штурмову бригади та батальйон морської піхоти. Дії угруповання має підтримувати артилерійська бригада одного з оперативних командувань. За тих самих умов (структура, тактика і втрати) наші повинні були б мати 426 стволів, а з урахуванням втрат – десь 340.

Співвідношення 693 до 340, тобто 2 до 1 на користь противника. Цілком прийнятне для успішної вогневої підтримки наших військ, вдалої контрбатарейної боротьби. Що, власне, ми там і побачили. 

Про співвідношення 10 до 1: суто математично ми розуміємо, що ворог має наростити своє угруповання в 5 разів, щоб отримати 10 до 1. Де взяти ще 3 з гаком тисячі гармат? Зрозуміло, що немає де. Інший спосіб створити перевагу – зібрати артилерію на обраних ділянках. У Київській наступальній операції у 1943 році у боях на Лютезькому плацдармі щільність артилерії становила 300 стволів на 1 км фронту і вважається найвищою в історії війн. Тобто, умовно кажучи, гармати стояли через 3 метри одна від одної. Чи бачили ми щось подібне під Сєверодонецьком? Чи можливе таке зосередження в часи супутників, БПЛА та контрбатарейних РЛС? Тому твердження про десятикратну перевагу противника в артилерії я пропоную вважати таким, що не відповідає реальному стану справ.

Інша справа – щільність вогню. Оборонці Сєверодонецька розповідають, що будь-яким наступальним діям передували потужні вогневі нальоти. Фактично ворог зносить позиції оборонців разом із міськими кварталами, після чого атакує піхота. Піхота не може просунутися вперед – відкат на вихідне положення, наступний вогневий наліт. 

Що залишається за лаштунками? Логістика, адже витрата боєприпасів – колосальна. Для розуміння обсягів цього процесу розповім таке: взводний опорний пункт (ВОП) є типовою ціллю для артилерії, офіцери безкінечно тренуються його вражати і цей навик доведений у більшості до автоматизму. ВОП має розміри 400 на 300 метрів, тобто 12 гектарів. Правила стрільби вимагають для гарантованого подавлення такої цілі витратити 150 снарядів на 1 гектар, на ціль – 1800 снарядів. Кожна гармата дивізіону з 18-гарматного складу має запустити 100 снарядів. У залізничний вагон можна завантажити 792 152 мм постріли. Тобто на один ВОП має полетіти 2,3 вагони боєприпасів. Додаємо виснажливу роботу обслуг, які мають забезпечити належний темп вогню. Дослідження, проведені ще за радянських часів, показали, що обслуга САУ, навіть використовуючи автомат заряджання, фізично не спроможна забезпечити належний темп вогню: бійці втрачали свідомість через надмірну загазованість пороховими газами бойових відділень, після 30 пострілів через фізичну виснаженість не могли подавати на лоток заряджання постріли з належною швидкістю. Висновків з цього ніхто не зробив, норми витрати боєприпасів не змінилися. 

Інтенсивна стрільба, крім іншого, витрачає ресурс гарматних стволів. Тут зауважимо, що гармата буде стріляти і з вичерпаним ресурсом, але влучати не буде. Ресурс 203 мм ствола – десь 400 пострілів, 122 мм – близько 3000, 155 мм ствола М777 – 5000.

І ось тут ми підходимо до усвідомлення того, що ворог має над нами величезну ресурсну перевагу: запаси стволів, запаси боєприпасів, виробничі потужності і по першому, і по другому пунктах. У ЗМІ траплялися повідомлення, що впродовж доби бойових дій російська артилерія витрачає 50-60 тисяч боєприпасів проти 5-6 тисяч українських пострілів.

У нас – відсутність власного виробництва, підірвані склади, утилізація боєприпасів у 2000-2010 роках, цілком логічно, що наші ресурси близькі до вичерпання.

Чи слід вважати стан справ критичним? Міністр оборони України Олексій Резніков пояснив: «Спиратися винятково на радянську зброю – це був би заздалегідь програшний шлях».

Безумовно, до проблеми слід поставитися дуже серйозно. Шляхами вирішення можуть бути:– закупівля 152 мм боєприпасів за кордоном (у колишніх партнерів по Варшавському договору);– розгортання власного виробництва;– поетапна відмова від радянського калібру 152 мм та перехід на прийнятий у країнах-членах Альянсу калібр 155 мм.

Від партнерів з Франції, Німеччини, Польщі, Словаччини, Італії, Бельгії і Нідерландів Збройні Сили України отримують САУ «Ceasar», «Crab», PzH-2000, М109, «Dana», «Zuzana» та гаубиці FH70 та М777. Надійшло близько 150 одиниць.

У чому виграш? Відбувається поступовий перехід на стандарт НАТО. Відкрито доступ до джерел постачання 155 мм снарядів, зокрема високоточних, таких як Copperhead та Excalibur. Звичайних осколково-фугасних снарядів нам передано десь 200 тисяч (це не багато, як на мене, але достатньо для ведення поточних операцій).

Наявність 155 мм систем дозволяє змінити тактику застосування артилерії – діяти із-за меж зон досяжності російської артилерії, використовуючи перевагу в дальності стрільби в 1,5-2 рази. Більш висока точність 155 мм систем дозволяє перейти до формату артилерійських дуелей: за допомогою контрбатарейних РЛС виявляти вогневі позиції противника і точково вибивати його вогневі засоби. Цей формат, але з іншими розвідувальними сенсорами, може бути застосований і для ураження інших типів цілей: командних пунктів, складів, позицій ППО, тощо. 

Має відбутися якісний стрибок від витрачання величезних обсягів боєприпасів до високоточного ураження ключових об’єктів противника, що руйнуватиме бойовий потенціал ворожого угруповання, руйнувати безповоротно.

В історії війн ми такий підхід вже бачили: на першому етапі Другої світової війни німецька армія, усвідомлюючи дефіцит наявних ресурсів, масштаби стратегічних завдань, одразу відмовилася від тактики взлому ворожих позицій артилерійськими ударами з великою витрато снарядів. Бої 1939-1941 років показують, що така тактика артилерії була достатньо ефективною.

Вважаю, що наш успіх у війні може бути досягнутий не за умови досягнення збройного паритету з противником, а за рахунок більш високої ефективності застосовування наявних засобів збройної боротьби.

Для розуміння сутності боротьби артилерій сторін між собою згадаю термін «вогнева перевага», котрий ми чуємо досить часто. Фізичний сенс цього терміну полягає в тому, як швидко одна сторона завдає втрат іншій. Вогнева перевага вважається досягнутою, коли ми завдаємо втрат противнику вдвічі швидше, ніж він нам. І тут – ні слова про кількість витрачених снарядів та наявних стволів. 

Ми переможемо за рахунок ефективності та майстерності застосування нашої арти.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>